Оголений нерв: роман

Лише провівши логічний ланцюжок і невидимий діалог з основною «совковою» масою, вона зробила висновок, що референдум — таке собі самовираження, висловлення протесту проти нової влади і на захист старої. Тобто вам там можна робити перевороти-зміни, а нам — ні? Ми теж покажемо, що «Донбас ніхто не поставить на коліна», хоча насправді він давно на них стоїть. Потрібно негайно зробити допис для газети, де вказати основну причину бажання провести референдум — показати непокору нинішній владі і несприйняття її та Майдану.

— Насте, — озвалася позаду свекруха, — картопелька ще не зварилася?

— Ой-ой! — схаменулася жінка й ледь не розбила чашку, яку поставила на поручні.

— Не біжи, — всміхнулася свекруха, — я вже пюре зробила й поснідати встигла.

— Як я могла забути?

— З ким не бува! — свекруха була в доброму гуморі.

— А вам чому не спиться? Ще рано, — сказала Настя, повертаючись у приміщення.

— Як чому? Свято сьогодні, — поважно промовила жінка. — На референдум потрібно йти, виконати свій, як то кажуть, громадянський обов’язок.

— Якраз для цього краще не йти туди.

— Ні, я — свідомий громадянин, завжди ходжу на всі вибори й зараз піду. Потрібно поставити хрестик за нове життя.

— Колись пожалкуєте за той хрестик, — зауважила Настя.

— Звідки тобі знати? Може, навпаки, і діти, й онуки, й правнуки будуть пишатися мною, бо я для їхнього кращого життя поставила у бюлетені хрестика! — пафосно промовила стара.

— Або проклянуть, — тихо, щоб не почула свекруха, сказала Настя й сіла снідати.

За півгодини перед нею стояла свекруха, вбрана так, ніби зібралася стара діва на останні у своєму житті танці. Світло-блакитна блуза з рюшами на грудях, чорна спідниця прямого крою ледь прикривала коліна, туфельки на низеньких тонких підборах і недоречні білі шкарпетки, які жінка натягла до середини литок. Він неї несло дешевими парфумами, брови підведені чорним олівцем, а заштриховане пудрою обличчя прикрашали розмальовані, як у російської матрьошки, щоки і яскраво-червоні губи. Настя не втрималася і пирснула.

— Щось не так? — стара побігла до дзеркала.

— Ви пудрилися перед дзеркалом чи в пітьмі? — розсміялася Настя.

— А що? Погано? Мені не личить?

— Візьміть серветку, зніміть хоча б половину свого макіяжу, а то по дорозі відпаде як погана штукатурка, — сміялася Настя.

Свекруха з перекошеним від образи обличчям подибала у свою кімнату.

— Я так старалася, так старалася, — почулося за дверима.