Оголений нерв: роман

— Можеш називати як тобі завгодно, — дратівливо відповів Антон, — але я вже до цих подій не маю ніякого відношення.

— Тобто?

— Я встиг написати заяву про звільнення, її підписали, — пояснив Антон. — Тепер я вже не мент.

— Але… Ти ж навчаєшся…

— Далі видно буде, а поки якось так. Бувай!

Геннадій зайшов до матері, розповів про останні події.

— Я розуміла, що захоплення міста може статися будь-коли, але не хотілося вірити, що таке трапиться саме тут, — сказала Настя. — Тепер, коли мешканці міста на власні очі побачили загарбників, будемо сподіватися, що вистачить розуму не йти на референдум.

— А я все ще не вірю у бездіяльність наших правоохоронців, — мовив Геннадій. — Можливо, вони діють по-хитрому і готують таємну спецоперацію? Не може бути, щоб якась купка мерзотників заволоділа містом!

— Я теж так думаю, — погодилась Настя.

Розділ 30

Геннадій був у поганому гуморі. Оксана помітила це, щойно хлопець переступив поріг: насуплений, поміж бровами зморшка, як у його матері, посміхнувся куточками вуст, пішов мовчки прийняти душ. Дивний він. Переймається подіями у місті так, ніби вони відбуваються у його родині. Це все від його матері. Ось батько його — зовсім інша людина, спокійний, врівноважений, правильний, він розуміє, що головне — мати роботу і зарплатню незалежно від того, яка влада виплачує. Ну приїхали в місто озброєні люди з «колорадськими» стрічками, то й що з того? Чи вони кому заважають? Планують захопити ментівку, прокуратуру, суд. Нехай! Усім уже набридли продажні судді та прокурори, нахабні менти та хапуги ДАІшники, то чого жаліти чи тим перейматися? Може, хоч хлопці зі зброєю наведуть лад. А з Геником про це неможливо говорити. Він також вважає, що давно потрібно розігнати більшу частину правоохоронців, люструвати суддів, але ж нова влада цього не зробила, то чому не можуть зробити ті люди? Спробуй зрозумій цього Геника! Подруги живуть із чоловіками, і у них нема ніяких проблем у відносинах на цьому ґрунті, бо всі мислять однаково: людині потрібні робота й гроші, а решта їх не обходить. Чи так важливо, на якого дядю працювати?

Оксана вже накрила на стіл, коли на кухню прийшов Геннадій.

— Як смачно пахне! — повів він носом, сідаючи вечеряти.

— Щойно приготувала, — сказала Оксана, поливаючи наваристий червоний борщ сметаною. Біла рідина лягла по червоному красивим візерунком.

— Дякую, — мовив і взявся за їжу, не підводячи на неї погляд.

— Що новенького? — спитала вона скоріш для годиться.

— Невтішні новини, — сказав він, сьорбаючи борщ. — Сьогодні тітка Аліса попросила підкинути її до прокуратури, їй адвокат написав якісь заяви, тож потрібно було здати. Приїхали, а там на ґанку сидять кілька шмаркачів з автоматами, смокчуть з банок пиво. У приміщенні горить світло, і видно у вікнах працівників, але зсередини зачинено. Загарбники сказали, що прокуратура не працює, бо вони, бачте, дали працівникам чотири дні, щоб залишити будівлю.

— І що тітка Аліса?

— Зателефонувала адвокатові, він порадив направити папери поштою, бо все одно прокуратура буде працювати, — відповів Геннадій. — Мене вразило те, що приміщення захопили вісім озброєних людей. Уявляєш, лише вісім! Невже не було змоги їх просто перестріляти? Прокуратура ж під охороною!

— В інших містах така ж сама історія, — сказала Оксана. — Ніхто не хоче ризикувати своїм життям. Навіщо? Заради чого?