Оголений нерв: роман

— А що робити, коли ніхто не хоче воювати?

— Кожен може наблизити перемогу там, де він корисніший. Для цього не обов’язково йти на фронт, — сказав серйозно Геник.

— Що можна зробити? Підірвати ГІАП

? — поцікавився Іван.

— Не знаю, що ви тут будете підривати, — втрутився Антон, — але я точно нічого вже не зроблю. На днях я їду до двоюрідного брата в Київ. Там буду жити, продовжу навчання.

— Нас поменшає, — констатувала Уля. — Ти повернешся в місто?

— Не знаю, — стенув він плечима. — І ви не знаєте, що з вами буде не те що завтра, але навіть цього вечора. Усе змінилося, і ми незабаром станемо іншими.

Слова Антона змусили друзів на якийсь час замовкнути і поринути у свої думки.

— І все-таки, — порушила мовчанку Уля, коли курці висмалили по цигарці, — ми можемо щось корисне зробити?

— Давайте так, — підсумував Геннадій, — якщо комусь прийде слушна думка, зателефонуйте мені наступної неділі. Тоді зберемося й обговоримо план подальших дій.

— Домовилися, — відповів за всіх Никон.

Розділ 33

Насті не терпілося дізнатися про підсумки референдуму з перших вуст, тобто від Аліси. Жінка вже одужала і вийшла на роботу, тож після зміни нашвидкуруч приготувала вечерю і чекала подругу. Для Аліси не забула відкрити банку з огірочками, які так полюбляє подруга, насмажила картоплі, порізала рулет із сала.

Аліса не змусила себе довго чекати — нетерплячий дзвінок у двері сповістив про її прихід. Подруга поцілувала Настю в щічку, відзначила, що та бліда після хвороби, тому потрібно їсти більше фруктів, у яких «самі вітаміни», пройшла одразу на кухню.

— Удома є хтось?

— Уяви, нікого, — усміхнулася Настя, розкладаючи гарячу картоплю по тарілках.

— Пощастило! — весело промовила Аліса. — Бо до тебе як не прийдеш, а вас тут аж кишить.

— Розказуй, як усе було, — одразу попросила Настя.

— Ти ж нікому? — стишивши голос, запитала Аліса.

— Не ображай мене! — скривилася Настя.