Оголений нерв: роман

— А ти звідки знаєш? Чи сам там був? — поцікавився Антон.

— Тільки сліпий не помітить їхні барикади перед входом і прапор нагорі, — відповів юнак.

— А ще на ринку казали, — додав Іван, — що їх пустив до міста наш мер.

— Цього достеменно ніхто не знає, — сказав розсудливий Денис. — Можливо, і так, а може, це чутки.

— Може, й чутки, — погодився Іван, — але я точно знаю, що сепарам організували триразове харчування на місці.

— Хто? — поцікавився Геник.

— Казали, що туди, на Вілесова, один, їздив сам мер, вів з ними перемови, а потім організував харчування, — майже пошепки сповістив Іван. — Сам не бачив, але за що купив — за те й продаю.

— Ясно, бізнесмене, — посміхнувся Денис, — нехай жеруть, аби вони вдавилися! А де ж наш мер зараз? Скільки разів заглядав на сайт міськради, жодного вагомого повідомлення. Складається враження, що містяни бачать одне, а керівництво міста — зовсім інше. Де-факто Сєвєродонецьк уже захоплений терористами, а на сайті виконкому жодного підтвердження чи спростування. Проте можна дізнатися, коли і де залатали дірку на дорозі, заварили трубу водогону, яку прорвало, і скільки років виповнилося найстаршому жителю.

— А ще є кримінальна хроніка, — зіронізував Геннадій, — там з точністю до хвилин можна дізнатися, хто кому набив пику під час «спільного розпивання спиртного».

— Справді, де наш мер? — запитав Антон. — Хтось знає?

— Я б сказав, але знову сміятиметеся, що то базарні чутки, — сказав Іван.

— А є іншій спосіб дізнатися новини? — поцікавився Геннадій. — Хоч як це смішно, але ринок у Сєвєродонецьку — лакмусовий папірець, він першим реагує на все, що відбувається, дізнається новини і знає навіть те, що колись буде. Зізнавайся вже, Ваню, де наш «тато»?

— За кордоном, на теплих морях поправляє своє дорогоцінне здоров’ячко.

— Нічого собі! — присвиснув Льоня. — У місті безвладдя, а наш голова на пісочках гріється! Ось-ось відбудуться вибори президента, хто буде їх організовувати?

— Не хвилюйся, Льоню, — сказав Денис, — у мера стільки заступників, як у бездомного кота бліх. Не про це річ.

— А про що? — спитав Яшка.

— Про те, що незабаром і тут почнуться бої, — пояснив Денис. — Вам простіше, а в мене є дружина і двійко маленьких дітей — це я тим, хто забув.

— Що-о-о? — протягнув Яшка. — Які бої? Хто сюди пустить укропів?

— Йде АТО, — нагадав Геннадій, — у нас може бути те, що в Слов’янську.

— У нас цього не буде, — заперечив Яшка, — Слов’янськ їм потрібний, бо там сланцевий газ, тому місто ніхто не віддасть.