Оголений нерв: роман

— Насте-е-е, — плакала в слухавку подруга, — приїзди до мене, прошу тебе!

— Що трапилося?! — Настя стривожилася не на жарт.

— Приїжджай, будь ласка, — крізь сльози попросила Аліса.

— Зараз.

Настя швидко вдягнулася й за двадцять хвилин уже була у подруги. Аліса з розбухлим носом та червоними опухлими очима одразу потягла Настю за руку на кухню.

— Та кажи вже! — нетерпеливилась Настя.

— Усе минулося, усе позаду, — Аліса залпом випила чашку води з-під крану. — Зараз розповім.

— Ну ти й налякала мене! — Настя повторила приклад подруги. — Я вже не знала, що й думати.

— Ти навіть не уявляєш, що трапилося, — шмигнувши носом, сказала жінка. — Моя Алла зібралася сходити в гості до своєї подружки, яка живе в нових районах. Щось мені підказувало, що не потрібно було її сьогодні випускати з дому, так ні, як щось лихе підштрикнуло — відпустила. Доня пішла, а в мене з рук геть усе валиться…

— А без ліричних відступів можна? — нетерпляче перебила її Настя.

— Ага. Аллочка пішла до подружки, а та дівчинка — донька якогось місцевого бізнесмена, навчається в одному класі з моєю кицею. Зустрітися домовилися о п’ятій, Аллочка прийшла, а двері ніхто не відчиняє, тож вона не стала їй телефонувати на мобільник, образилася й пішла додому. Виходить з будинку, а це в кінці вулиці Гагаріна, і раптом біля неї різко гальмує легковик, вискакують двоє чоловіків у масках і вмить затягують мою дитину… — У Аліси знову посипалися по щоках великі горошини сліз. — Мою дитину затягують в автівку і кудись везуть.

— Який жах! — сплеснула руками Настя.

— Дорогою питають, як її звати, як прізвище, — продовжила Аліса, — коли вона відповіла їм, почали поміж собою говорити, що, мовляв, не те дівча. Вони спитали, чи знає вона Олесю, й прізвище назвали. Звичайно, Алла знала, бо саме до неї ходила. Викрадачі почали матюкатися та сваритися, обвинувачуючи одне одного. І поїхали вони на шосе Будівельників у бік Луганська, а ти ж знаєш, що там одразу за містом починається ліс. А потім почали розмірковувати, що робити з моєю дитиною.

— І що далі?

— З розмови Алла зрозуміла, що вони хотіли вимагати від батьків Олесі викуп за доньку, але помилилися. Моя дитина, до смерті налякана, відчула жахливу небезпеку, коли виїхали за місто. Тоді вона відчинила дверцята й на ходу вистрибнула з машини.

— Це ж так небезпечно!

— Ще б пак! Вона впала, добре що не на асфальт, скотилася в кювет, підхопилася й тікати!

— Не наздоганяли?

— Доки автівка пригальмувала, Алла вже бігла до автозаправки, що на виїзді з міста. Там стояло кілька машин, то вони не ризикнули бігти за нею при свідках. Звідти люди викликали міліцію, донька зателефонувала мені, я одразу туди на таксі, а вона, бідненька, тремтить уся, зуби цокотять, слова не може сказати, коліна й руки в крові. Фух! — Аліса витерла хустинкою очі.

— Номери не запам’ятала дівчинка? Не затримали їх?