Оголений нерв: роман

— Доки писали протоколи, знайшли порожню й спалену вщент автівку, вже у Новоайдарському районі, десь поблизу Смолянинового. Уявляєш, за півгодини після того, як Алла втекла, знайшли машину. Шкода, що ті гади встигли спалити її та знищити всі докази.

— Як зараз Алла?

— Уже нормально. Викликала «швидку», приїхали, обробили рани, вкололи заспокійливе і снодійне. Я її чаєм напоїла, вона й заснула. А мене саму так колотило, що й мені довелося робити укол, — Аліса тяжко зітхнула.

— Де твої чоловіки? — спитала Настя.

— Іван, роззява, забув удома мобільник, а чоловік ще й досі у міліції. Я знаю, що ти хворієш, але я не могла бути вдома сама.

— Пусте, не переймайся, — сказала Настя, — головне, що все обійшлося, могло бути гірше.

— Я з розуму зійшла, якби з нею щось трапилося, вона ж зовсім дитина, лише шістнадцять років, — бідкалася Аліса.

— А що правоохоронці? Когось підозрюють?

— Менти? — гірко посміхнулась жінка. — Впевнена, що нікого не знайдуть. Вони одразу почали закидати натяки, щоб не писали заяви, мовляв, усе ж обійшлося, до того ж мали викрасти не вашу доньку.

— Але ж скоєно злочин, вони повинні реагувати! — обурилася Настя.

— Вони багато чого повинні робити, але ходять на роботу, щоб отримувати зарплату, — зітхнула Аліса, — ото й уся їх робота. У нас уже давно міліції нема. Я в їхню кухню не вхожа, але недарма кажуть, що притони та торгівля наркотиками вже давно кришуються ментами, а диму без вогню, як відомо, не буває. Якщо всі навколо знають, де, в якому місці чи за якою адресою продають наркотики, то міліція знає й поготів. Скажеш, не так?

— Так, чула краєм вуха від хлопців, де можна вільно купити наркотики, — підтвердила Настя, — тож, виходить, не є великим секретом. Самогоном торгують під магазинами не криючись роками одні й ті ж торгаші. Сидять днями без вихідних, покладуть перед собою то зелень, то банку меду — не підкопаєшся, а поруч сумка з пляшками. Керівники в міліції змінюються, а торговці самогоном ті ж самі. Ось я, наприклад, прийду з самогоном, сяду поруч з ними. Що буде?

— По-перше, тобі пику наб’ють і скажуть, що так і було, — Аліса сумно посміхнулася, — по-друге, одразу підійде дільничний інспектор і тебе заберуть у відділок.

— Ось і я про те! Платять данину так само, як і торговці наркотиками. А міліції байдуже, що гине молодь. Раніше використаних шприців майже не було видно, а тепер щодня повний під’їзд, на кожному вікні щоранку їх купа.

— У нас таке саме, — промовила Аліса.

Скрипнули вхідні двері — повернувся чоловік Аліси. З виразу обличчя було помітно, що Андрій дуже засмучений та схвильований.

— Що там? — кинулася йому назустріч Аліса.

Для початку чоловік смачно виматюкав правоохоронців, потім розповів, що почали на нього тиснути, щоб не писав заяву, бо їм не потрібний ще один «висяк». Коли він відмовився, почали казати, що доведеться привести свідків, які дадуть свідчення, нібито Алла була знайома з тими чоловіками, неодноразово каталася з ними на машині, фліртувала і відпочивала з ними, а потім посварилася й вирішила їх обмовити.

— Навіть залякали, що подадуть заяву про наклеп, — закінчив чоловік.

— Наволочі! — Аліса знову невтішно розплакалася. — Хай вони згорять у пеклі разом із заявою!