Оголений нерв: роман

Оголений нерв: роман

«Скажу одразу: так, у нашому місті дуже бояться бЕндерівців, яких ніхто ніколи не бачив. Якщо спитати, хто такий Бандера, більшість не зможуть дати відповідь, бо навіть вимовляють його прізвище неправильно, — написала Настя. Їй було важко сформулювати думку так, щоб було зрозуміло читачеві. Вона довго не могла визначитися, як це зробити. Врешті-решт, вирішила написати так, як думається. Якщо Людмила знайде помилки або «плаваючі» думки, то виправить. Настя пообіцяла написати так, як вона думає, то й зробить так, тому продовжила: — А ще дужче частина людей нажахана Правим сектором, хоча теж не в курсі, що то таке. У нашому місті існує табу на українську мову (бо запишуть у бандерівців) та навіть на гімн і прапор України (за це можуть побити). У місті плюють на сорочки-вишиванки на базарі та можуть надавати стусанів або й кинути в оселю коктейль Молотова за проукраїнські погляди. Нещодавно моя подруга розповіла про випадок на Центральному ринку. Юнак привітався з іншим словами «Слава Україні!». Не можу стверджувати, що це він зробив з патріотичних міркувань, але хлопцеві довелося дорого поплатитися за необережні слова. На нього одразу посипалися прокльони, кілометрові матюки, підприємці жбурляли в нього тим, за що тільки-но просили чималеньку суму, — своїм крамом, не шкодуючи нічого. В нещасного летіли консервні банки, ковбаса, труси та чоботи. Чоловіки, які торгують на «залізці», почувши галас, прибігли, покинувши свої контейнери, й почали гамселити юнака. Лише один мій знайомий чоловік, татарин за національністю, кинувся рятувати бідолаху. Він вирвав скривавленого та побитого хлопця з лап озвірілого натовпу і заштовхнув у таксі. Можливо, така поведінка моїх земляків здасться мешканцям інших регіонів дикістю, бо живемо у цивілізованій країні, але цей факт справді був. Якщо комусь заманеться підійти до тих людей і спитати про причину ненависті до українського вітання — не раджу, бо дістанеться й вам на горіхи.

Прикро визнавати, але більша частина мешканців Донбасу страждає на тяжку форму інтелектуальної потворності, фактично це нащадки Шарикова. Тут звикли до кріпацтва, новітні князьки роками давали роботу — і кріпаки їм доземно вклонялись! Зникли великі заводи, зросли статки олігархів, які кидали подачку з барського столу, — і кріпаки дякували їм за крихти! Майдан розірвав кайдани рабства, уся країна радіє, а тут лячно: де мої кайдани? А з Києва кричать: «Донбас, підніми голову!» Майдан і Донбас — різні поняття. У Києві на Майдані зібралися однодумці з усієї країни, а в нашому місті у той час перевіряли правоохоронці лише за те, що людина сфотографувалася на Майдані і мала необачність викласти фото в соцмережі. То змушена була доводити службам, що не брала участі у протистояннях. Або ти приїхав автівкою з Києва від доньки, що там навчається, у тебе одразу ж машину заганяють на штрафмайданчик до з’ясування причин перебування в Києві. Уявіть, як тут живеться проукраїнським громадянам, якщо вони не можуть навіть поїхати у столицю своєї країни!

Зараз багато хто намагається зрозуміти таку позицію жителів Донбасу, шукаючи причини їх бажання відділитися від України. Після анексії Криму почали в соцмережах з’являтися повідомлення, що Донбас Києву не потрібний. Якщо не потрібний, то підемо в Росію! І тут почалося з’ясовування, хто росіянин, хто українець. Дивно! Ми до цього часу ніколи не думали, якої національності навіть наші родичі! І як не пишатися тим, що ти росіянин, після слів отця Трохима Потоки на мітингу комуністів «Блажен тот, кто родился русским!»?! У мешканців міста вже нема довіри до правоохоронних органів, Києву ми не потрібні, залишається одне: сподіватися лише на себе. А в Криму зарплатня вища, пенсії кращі — у це свято вірять. Нехай буде Путін, він зробить життя кращим. Нам потрібний пастух, бо ми звикли ходити стадом. Підняти голову — боязко. Уткнути погляд у землю — спокійніше. Можна скільки завгодно засуджувати такі погляди і тих людей, але є велике АЛЕ. Де депутати Верховної Ради? У Києві, у залі засідань, а ще на екранах телевізорів повчають, як жити. Чому жодний депутат не показав носа в нашому місті? Я співчуваю Турчинову, Яценюку, Авакову — їм випало працювати в дуже складних умовах, коли потрібно їхати автівкою на пробитих колесах, але є ще багато у владі людей, які не гальмують, а допомагають рухатися вперед. І вони повинні бути тут! І не збирати на мітинги людей, а йти у школи до педагогів, у робітничі колективи, в офіси і т. д. Жодного з них тут не було! Місцеві можновладці теж засіли в кабінетах, відгородившись від народу охороною. Можна було хоча б їх викликати в столицю і провести з ними якусь роботу, щоб не допустити саботажу на місцях? А комуністи в цей час плідно продовжували працювати на місцях. Незрозумілого багато, питань — море. Що таке федералізація? Не знаємо. Що таке НАТО? Хтозна, але щось страшне. Яка різниця між нацизмом і націоналізмом? Бог його зна. Що таке фашизм? Комуністи пояснили чітко: київська хунта. Це вбивалося в голови людей не один день. Населення хворе, а хворих не відкидають, а лікують.

Наближається день референдуму, є загроза повторення кримського сценарію, більшість мешканців хворі, але готові йти голосувати. І тут негайно потрібні ліки, які мають надійти з Києва, поки не пізно, бо працьовиті комуністи розповсюдили вірус сепаратизму на численних мітингах. Вони та проросійська пропаганда зробили свою чорну справу, сформувавши образ ворога у вигляді Правого сектора та бандерівців. А перша помилка нової влади була в тому, що зачепила питання мови. Одразу ж це підхопила міцна у нашому місті партія комуністів, які вивели формулу: Свободівці + Правий сектор + бандерівці + заборона мови = вороги! Нікого не цікавило те, що партія Свобода і ПС — різні речі, але комуністи постаралися, щоб формула стала червоною ганчіркою для сходу. Слід віддати належне працьовитості комуністів — лише вони постійно збирали людей, проводили мітинги, загалом утверджували бруд, що лився потоком з російських каналів. Партія комуністів з легкої руки Партії регіонів формувала образ ворога, і основним ворогом швидко став Правий сектор. Знаю, що в нашому місті є багато людей, які мають гордість і цінують свободу. Є частина, яка лише зараз відчула, як любить свою Україну, свою землю. Які ліки потрібні поки що хворій частині? Потрібно, щоб Київ прислав нам ліки у вигляді негайної зміни місцевої влади, заборони комуністичної партії, зміни правоохоронців за бездіяльність, люстрації суддів і прокуратури. Потрібно, щоб мер ішов до людей, а не вони до нього.

Ви знаєте, як потрапити на прийом до мера або хоча б до його зама? Ви повинні написати заяву, чому саме до нього, потім перевірять вас і ваших родичів до сьомого коліна, з’ясують, чи не мали ви судимості і т.д, хіба що аналізи сечі не треба здавати, і то не факт, що вас приймуть, а скоріш за все, відішлють у ту ж службу, на яку ви хотіли поскаржитися. У виконкомі частина працівників мають проукраїнські погляди, але вони не можуть висловити свою думку — жодного слова в пресі чи на зустрічах із мешканцями міста.

Не можу сказати, що в місті повна анархія, але ми наближаємося до неї. Попри все, сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору і на незаконний референдум мешканці міста не підуть, зрозумівши, що взяти у ньому участь — це вирити могилу собі і своїм дітям».

Закінчила Настя допис, як завжди, вказавши, що то є лише її особисте бачення подій.

Розділ 24

— Ну що, друзі, — Геннадій уважно подивився на кожного, — починаємо операцію «Автомат»?

Хлопці мовчали, але в очах була згода. Попередньо домовлялися, що вдома залишиться Геннадій, але звечора Іван перебрав, хильнувши три літри пива, тож вранці від нього тхнуло як від бочки з брагою. Вирішили лишити його вдома, а Льонька й Геник підуть на різні блокпости.

— Хлопці, мені щось страшнувато, — зіщулився Іван. — Може, не треба?

— Сиди вже й не скигли, — кинув йому Льонька. — Ми йдемо, а не ти.

— І за вас також боюся, — жалісно протягнув Іван.

— Ми також боїмося, — сказав Геннадій, — але хтось повинен знищити гадів. Чому не ми?

— Тоді… — Іван підійшов, протяг руку для прощання.

— Прощатися не будемо, скоро повернемося, — мовив Льоня і швидко пішов по ґрунтовій вузькій дорозі.

За ним поспішив Гена. Вони вдягли старий одяг, вдаючи з себе простих сільських роботяг. Геник навіть прихопив гумові батькові чоботи, які знайшов на дачі. Друзі вийшли за село. По-весняному гріло вранішнє сонце. Дмухнув теплий вітерець — і хлопці з задоволенням підставили йому свої обличчя. Навколо розлігся такий сонячний, привітний барвистий світ, аж не вірилося, що десь люди вбивають одне одного, стоять зі зброєю в руках, хоча могли б насолоджуватися життям, яке вирувало навколо і в цвірінчанні горобців, і в ґелґотінні гусей, і в ляскотінні коника у килимі зеленої трави, і в жайворонку, який до неба підтягав золоту нитку своєї пісні. Здавалося, що є два неба — голубе й зелене, — які злилися в одне ціле на горизонті й радісно шуміли назустріч сонцю. У таку мить не хотілося думати про лихе — сама природа змушувала насолодитися неповторними миттями життя.

Хлопці мовчки йшли до місця, де дорога розгалужувалася, ніби язик змії. Тут вони повинні розійтися врізнобіч — Геннадій ліворуч, Льоня — праворуч. Друзі зупинилися на роздоріжжі. Попереду першою зеленню виділявся лісок, за верхівку сосни зачепилася замріяна кучерява біла хмаринка, яка, заблукавши у синяві неба, вирішила хвильку перепочити.

— Пора! — сказав, зупинившись, Гена.

— Лугандія! — прозвучало і як «бувай», і як «все буде добре». Вони плеснули один одному в долоні, звівши праві руки вгору.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оголений нерв: роман» автора Талан С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 66. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи