Оголений нерв: роман

— Як у нас на флешмобі, — нагадала Настя.

— У активістів були лише прапори України, плакати й музика, а віддалік почали формуватися групи молодиків з палицями у руках, — продовжив син. — Підтримати захід за єдину Україну прийшов разом із дружиною та тестем музикант-бандурист із місцевих.

— Я й не знала, що у нас тут ще є бандуристи, — зауважила Настя.

— Та він не просто учасник багатьох концертів, а ще й переможець понад сорока фестивалів, автор близько трьохсот музичних творів, записав п’ять альбомів, грає на багатьох музичних інструментах, — захоплено розповідав Геннадій. — Одне слово, людина мистецтва, тому дуже мирна. Так ось, мітинг тривав десь хвилин сорок, а потім той натовп, який волав «Расія!», кинувся бити палицями мітингувальників. Били усіх підряд, без винятку. Люди тікали, куди хто міг, а бандуриста схопили, прив’язали до дерева, довго шукали в його візитниці візитку Яроша.

— Ну, звичайно, — іронічно промовила Настя, — що ж може бути страшніше, ніж візитка Правого сектора?

— Потому чоловіка відправили до міліції. Висувають підозру за статтею 263 ч.2 Кримінального кодексу за носіння зброї без дозволу. Кажуть, що знайшли у нього ніж, хоча дружина запевняє, що підкинули. Навіщо мирному музиканту носити з собою ніж? Тим паче, на такий захід. Уже ввечері телефонували дружині бандуриста знайомі й радили, щоб виїжджали з міста негайно або не виходили з дому, бо у них є дитина.

— Врешті-решт, можна було зателефонувати на гарячу лінію СБУ, — сказала Настя, — якщо у місті таке творять менти.

— Ти читаєш мої думки, — Геннадій посміхнувся, не радісно, сумно. — Вона так і зробила.

— Вжили якихось заходів?

— Так. Говорили з нею як психологи, заспокоювали, що все буде добре, але нічим не можуть їй допомогти.

— Ось тобі і гаряча лінія! — зітхнула жінка. — Нема надії ні на кого. А ти чому вдома? Нема замовлень від клієнтів?

— На найближчі дні нема, — відповів син, — тож я подумав, що можна поїхати до бабці Дуні, може, щось їй там треба зробити чи полагодити.

Настю здивувала така заява. То було не хотів навідувати буркотливу та сварливу бабусю, а то сам викликався. Геннадій дивився у вікно, тож Настя не могла бачити його обличчя.

— Звісно, треба з’їздити, вона таки наша родичка, до того ж самотня, — сказала мати. — То, може, і я з тобою поїду?

— Ні! — він одразу різко заперечив. — Не треба.

— Тобі не можна виконувати важку роботу, — нагадала вона.

— Я візьму когось із хлопців, — вже спокійно мовив Гена, — з них більше користі, ніж із нас із тобою.

Настя тільки зауважила, що потрібно передати щось на гостинець. Геннадій погодився.

Розділ 22

Попетлявши зміїстими вузькими сільськими вулицями, «форд»-коротун зупинився біля похиленого дерев’яного паркану, з-за якого виглядала старенька хата. Геннадій відзначив, що передусім потрібно полагодити паркан бабці Дуні, бо дерев’яні стовпчики підгнили, і похилений паркан подекуди підпирали палиці. Напевно, бабця сама знаходила їх і самотужки намагалася надати стійкості споруді, яка в будь-який час могла завалитися. Дві половинки воріт вгрузли в землю, перекосилися і нагадували розгорнуту старовинну книжку, яку ще можна почитати, якщо обережно з нею поводитися.