Оголений нерв: роман

— Зачекай! — спалахнув Льоня. — Ми ще не договорили!

— Ша, хлопці! — зупинив їх Геннадій. — Поїдемо завтра зранку. Не один ти, Іванку, без заробітку лишився.

Геннадій помітив, як тяжко зітхнув Льоня. «Напевно, у нього з Марічкою щось таки є», — подумав про себе Геник і всміхнувся.

Розділ 25

Давно вже не телефонував Насті Костя з Нягані. Свекруха мала трьох дітей — синів Костю і Валерія та доньку Ларису. З Ларисою у Насті склалися добрі відносини ще відтоді, коли вони всі разом мешкали в одній квартирі. Костя закінчив льотне училище, потім інститут і наразі мешкав у Тюменській області. Раніше він телефонував Насті часто, потім одружився, пішли діти, тож дзвінки рідшали. Настя не ображалася, розуміючи, що вільний від польотів час Костя проводить у родинному колі. Не забуває поздоровити на свята, і то добре. А тут і не свято, а подзвонив. Розпитала про роботу, про діточок, поцікавилася справами.

— Вам зараз тяжко, — сказав Костя, — розумію, заборона мови і все таке. Але не переймайтеся, наш президент не дасть вас знищити, він вам допоможе, врятує.

— Не розумію, Костику, — розгубилася Настя, — від кого ваш президент хоче нас рятувати? Нас ніхто не ображає.

І тут його понесло! Те саме, що завжди: від укропів, «київської хунти», «фашистів» та Правого сектора. Марно Настя намагалася довести, що ніякого Правого сектора, як і бандерівців, тут немає, а фашистів — тим паче. Костю ніби підмінили. Захлинаючись від радощів, він розповідав про «теплу зустріч визволителів» в Артемівську, Красному Лимані, Дружківці, Краматорську та Горлівці, ніби Настя не була в курсі подій. Костя радів з того, що прапори ДНР замінили українські стяги в багатьох містах Донеччини, й вітав із проголошенням Луганської Народної Республіки так, ніби щойно народився у нього самого первісток. Настя намагалася зупинити потік брудної радості, але зрозуміла марність зусиль і дала змогу виплеснути її.

— Ось проведете референдум, станете незалежними, буде федерація, тоді заживете! — закінчив він пафосно.

— Костю, — ледь стримуючи себе, сказала Настя, — по-перше, нема з чим нас вітати. Ніякої ДНР і ЛНР не може бути. Є Україна, вона єдина і неподільна. Якщо ваш президент нахабно відшматував її частину, то це ще нічого не значить. І ніякого референдуму не буде!

— Як не буде? Одинадцятого травня, чітко визначена дата!

— Керівництво країни не дасть провести цей псевдореферендум, як було у Криму та Севастополі, — чітко карбуючи кожне слово, мовила йому на те Настя. — І наші люди не підуть голосувати, якщо навіть будуть відкриті дільниці, не поведуться на заклики сепаратистів.

— Які сепаратисти?! — обурився Костя. — Виходить, що у Києві на Майдані були патріоти, а на Донбасі на людей навісили ярлик сепаратистів?! Донбас повинен відокремитися, щоб жити заможно. Лише федералізація приведе до процвітання краю! Невже вам не набридло жити у злиднях, коли донбасівці годують усю країну дармоїдів?!

— Що ти плетеш?! — не витримала Настя. — Подивися статистику, дізнайся, скільки дотаційних коштів отримує Донбас, який усіх годує, і скільки Західна Україна. А ще скажи мені, що таке федералізація?

Костя довго щось мимрив, намагаючись показати свою обізнаність.

— Зрозуміло, — сказала Настя, — раджу відкрити Інтернет і почитати визначення федералізації, перш ніж за неї так розпинатися.

— Ви там вважаєте мене неосвіченим? — ображено запитав Костя. — Виходить, що й моя мати, сестра — усі ми дурні, а одна ти розумна?

— Якщо хотів мене образити — у тебе не вийшло. Хотів поздоровити з проголошенням Лугандонії — також облом. Я тільки не зрозуміла, чому ти так ненавидиш свою Батьківщину? Ти ж народився в Україні…

— Я вже давно росіянин, — перебив він її, — і пишаюся цим, бо живу у великій державі…

— Де не можна розкрити рота? Де нема свободи слова? Пишайся, якщо тобі так приємно жити у державі-агресорі. Шкода тільки, що забув, звідки твоє коріння, — дорікнула чоловікові, розуміючи, що це може бути їхня остання розмова.