Оголений нерв: роман

— Не можна, — сказала жінка стишеним голосом, щоб не чули діти. — Один із наших сусідів доніс ополченцям, що я родом із Західної України, а чоловік є членом Правого сектора, тож добра не жди. Вирішила тимчасово виїхати на батьківщину, поки є виїзд із міста.

— Ви обов’язково незабаром повернетеся, — сказала їй Настя. — Ось-ось звільнять наше місто, а потім і весь Донбас, повернеться чоловік, і буде соромно тим, хто так вчинив із вами.

— Сподіваюся, — жінка сумно посміхнулася.

— Кульбабки, — Настя звернулася до хлопчаків, — чому такі сумні?

— Мама не дозволила взяти з собою велосипеди, — сказав один із хлопчиків.

— Доведеться трішки потерпіти, — Настя погладила рукою біляву голівку дитини. — Повернетеся і знову будете гасати вулицями.

— Якщо не будуть стріляти, — серйозно зауважив хлопчина.

— Не будуть! — впевнено сказала Настя.

Жінка пішла до таксі, а Настя зателефонувала Ніні, щоб сповістити про свій приїзд.

— Я купила кришки, — сказала Настя. — Що будемо закривати?

— Взагалі я сама впораюся, — сказала Ніна.

— Володя допомагає?

— У нього нема часу.

— Чим він зайнятий? — поцікавилася Настя.

— Як тобі правильно сказати… — зам’ялася сестра.

— Скажи, як є.

— Ти ж у нас вся правильна, ідейна, — почала Ніна.

— А без передмови можна? — перебила її Настя.

— Сестричко, хочу тебе попередити, щоб не було для тебе несподіванкою, — сказала сестра і після невеликої паузи вимовила на одному подиху: — Мій син став на захист своєї землі!

— Уточни, будь ласка, — попросила Настя сестру.