Оголений нерв: роман

— Якщо я щось вирішив, то доведу справу до кінця, — відповів Геник.

— У нього може бути зброя, — обережно промовив Льончик.

— Навряд чи, — сказав Гена, — не думаю, що з цього блокпосту він буде їхати до самого Сєвєродонецька з автоматом за плечима.

— Дехто з ополченців повертається додому з автоматом.

— Так то ж у місті, то ті, хто стоїть у самому місті і живе неподалік. Льончику, не хвилюйся за мене, все буде окей! — осміхнувся Гена й оглянув блискуче лезо ножа проти світла.

— Можливо, ти зможеш його вбити, — задумливо промовив Льоня, — але як із цим потім житимеш?

— Гадаєш, я не думав про це? — Гена подивився другу у вічі. — А як жити Улянці? Для мене Змій не людина, а ворог. Ворогів знищують, а не вбивають.

— Одна справа на полі бою, інша в житті.

— Він не лише мій особистий ворог, ця тварина стріляє у наших солдатів, і, прибравши цю нечисть, я врятую чиєсь життя.

Хлопці замовкли. Геннадій збирався встромити ножа в тіло Змія і морально підготував себе до цього. Від однієї згадки про зґвалтовану і побиту дівчину в його жилах закипала кров, і він нетерпляче поглядав на наручний годинник. Про те, як буде жити після розправи з ворогом, він думав і не раз, але думки про Змія будили в ньому приспаний вулкан, і душа наповнювалася люттю та бажанням помсти. «Головне не думати про те, що Змій також людина, — втішав він себе, — найперше він ворог, якому нема місця на землі».

Марійці хлопці не призналися, куди їдуть, але пообіцяли наступного дня від самого ранку почати приводити до ладу кімнати. Друзі проїхали блокпост на початку дев’ятої вечора і впевнилися, що заступила нова зміна бойовиків. Геннадій одразу додав швидкості — він боявся, що Змія не наздоженуть. За два-три кілометри вони помітили скутер, і «форд» обігнав його, щоб упевнитися, що то саме Змій, а не хтось інший. Здавалося, що чоловік зрісся зі своєю маскою, бо навіть зараз його обличчя було приховане балаклавою з малюнком. Геннадій зменшив швидкість, даючи людині на скутері змогу обігнати машину.

— Діємо за планом, — нагадав Геннадій, — даємо змогу від’їхати в безлюдне місце, і я його «підрізаю». Ти сідаєш за кермо і не виходиш з автівки.

— Добре, — кивнув Льоня.

Хлопцям пощастило. Біля лісосмуги скутерист зупинився і, не заглушивши двигун, швидко побіг до найближчого дерева, на ходу розстібаючи ширіньку.

— Пора! — сказав Геннадій і зупинився неподалік від скутера.

Він швидко вискочив з мікроавтобуса, підбіг ззаду до чоловіка. Звук працюючого двигуна дав змогу Геннадію наблизитися непоміченим майже впритул, але Гена зробив помилку — він не відразу дістав ножа, схованого за ременем. Змій різко повернувся і встиг вихопити з-за пояса пістолет Макарова і направити на хлопця. Заняття спортом були недаремні, і у Геннадія спрацювала блискавична реакція. Він встиг схопити руку ворога, яка тримала пістолет, і вдалим прийомом звалити його на землю. Зав’язалася бійка в густій траві. Вони скотилися у кювет, зціпившись в одне ціле. Геннадій намагався заломити руку чоловіка, щоб той випустив зброю, але Змій зумів її протиснути між тілами. Геннадію вдалося схопити руку за зап’ястя, він міцно її стис, і раптом його оглушив постріл. Хлопець відчув на грудях щось гаряче, і з того, як ослабла рука чоловіка, зрозумів, хто отримав кулю. Геннадій підвівся. До нього підбіг переляканий Льоня.

— Усе добре, — сказав він, важко дихаючи.

Геннадій не міг відірвати погляд від червоної плями, яка швидко збільшувалася на футболці Змія. Поранений важко дихав, з його грудей виривалися хрипи, і кров хлинула з рота, заливаючи балаклаву. За мить білий малюнок змія з висолопленим роздвоєним язиком став червоним.

— Він… ще живий, — тремтячим голосом промовив Геннадій.

Льоня підібрав пістолет, запхав за пояс.