Розділ «Книга друга»

– Е, ні, господиня частувала. Тепер нехай господар.

– Оце по-нашому, – гукнув Карпо. Кулемет поставив під стіну, налив склянку, хотів нести, зупинився, підозріло оглядаючи Микиту. – Обшукай, Галько.

Дівка підійшла до Микити, обмацала кожен рубчик.

– Нема нічого.

Карпо взяв склянку, рушив.

– Закусити захопи, не скупися, – попросив Микита.

Карпо вирвав із кільця кавалок ковбаси, пішов назустріч Микиті, простягши обидві руки: Микита ступнув уперед і лівою рукою потягся за склянкою, а праву непомітно відвів назад – хряп Карпа в ухо. Карпо вивалив головою кирпичину, впав. З рота і носа запузирилася кров. Мимо шиї Микити просвистів ніж, врізався в дерев'яний зруб, забринчав костяною ручкою, виколихуючись у світлі лампи.

– Ах ти ж, лярва!

Микита цапнув Гальку за руку, швиргонув у куток, – і кулемет в руки.

– Хлопці! Сюди! Вихторе, тягни за вірьовку.

Сліпець метався, як на пожежі, розставивши руки, доки намацав те, що треба. В двері гримотіли червоноармійські приклади. Заскреготіло, звалилося. Вдарило свіжим духом. Бійці затупотіли вниз.

– В'яжіть.

Непритомного Карпа зв'язали, виволокли надвір. Сліпий Вихтір перелякано топтався з гармошкою, питаючи з зубним переклацом:

– То як мені, ще грати?

– Грай «Ой лопнув обруч…»

Микита стояв, купаючи груди в нічному раї, вихекував погріб і самогон. Обковувало його місячне срібло, як лицаря, і правда милувалася світом, а кривда корчилася у вірьовках, підшморгуючи червоні соплі.

– Галько, спали їх, ножами зріж! Зріж на мені пута, – вив Карпо, всмоктуючи тілом вірьовки, розгризаючи їх зубами.

– Закляпуйте йому рота. Хай люди ще одну ніч посплять спокійно.

Чохов всунув Карпові пілотку в рот. І вони потягли його, виючого, лугами.

Орися прала до самісінької ночі і в хату не заходила. Потім повернулися бійці, гамірно повечеряли, полягали спати. Огоньков, чистий, викупаний, у свіжій білизні лежав на лаві. Його наворочали, і він заснув. Мати позакривала віконниці, засвітила каганець та поставила на столі. Бійці поснули не відразу. Виходили курити надвір, скрипіли дверима, каганець раз у раз блимав на столі. Згодом прийшов один боєць і сказав Дорошеві, що телефонний зв'язок з районом Опішня перерваний.