Розділ «Книга друга»

Раптом усе стихло і чийсь голос сказав:

– Готовий.

І знову зробилося тихо-тихо. Нараз все заворушилося: загриміли двері, заходили бійці, і мати вивела Орисю надвір, посадовила на лавці під вербою. Мимо Орисі бігали бійці, носили якісь клунки, мішки, ящики, хтось дзенькнув лопатою, і один із червоноарміиців, з вигляду старший, сказав:

– Отут за хатою і вириємо.

Вони пішли в хату, винесли звідти щось довге, замотане в шинелю. Прийшла мати, взяла Орисю за руку і сказала:

– Ходім.

За хатою, між кущами шипшини, стояли в кружок бійці. Вони підняли вгору гвинтівки, тричі вистрілили, і ці постріли привели Орисю до тями. Вона пізнала матір, яка дивилася на Орисю так, ніби побачила її вперше після довгих років розлуки. Цей погляд дивував Орисю, і вона ніяк не могла зрозуміти, що він означає; пізнала Чумаченка, що стояв поряд з Дорошем, блідий і нахмурений. Орися глянула на свіжу могилу і все зрозуміла, але плакати не могла, а тільки тіпалася, як у пропасниці, і загорталася в платок. Зненацька прибіг боєць, щось крикнув. Всі сполошилися, і за хвилю двір опустів. Останнім відходив Чумаченко. Підтягнутий, обвішаний гранатами, суворий і непокірний, він взяв Орисю за руки і сказав у затуманені очі:

– Учись, дівчино, із зціпленими зубами жити. Відходимо ми, – і широкими кроками, притримуючи рукою автомат на грудях, побіг до машини, що вже виїжджала з двору.

Всю ніч бійці їхали на схід. На світанку зупинили машину в охтирських лісах. Микита Чугай поправив на грудях автомат і крикнув до бійців:

– Тягніть його сюди.

Карпові розв'язали руки і прикладами зсадили на землю. Жовті піски зеленилися світанком, хвоя набрякала соками, а справедливі серця гнівом.

– Поставте його під отією сосною.

Карпа поставили, і він розминав зімлілі руки, рив ногами пісок, лице зробилося як яєчний жовток.

Чугай навів автомат Карпові на груди і спитав:

– Ти знаєш, за що я тебе вбиваю?

Карпо гордо задрав стрижену голову:

– Бо мій рід – хазяї, а ти – гнида.

– Ні, Карпе, – відставив ногу Чугай і посміхнувся. – Бо ти – світ чорниш, а я хочу, щоб на ньому було світло. Ти – зло, а зло треба вганяти в землю.

І заплигав у руках автомат, і загоготіло в лісі.

Бійці пішли до машини, а Чугай – до сосни, щоб глянути, як вмирає Карпо. Стояв Карпо біля стовбура зігнувшись і рив руками землю, а пісок темнів і набухав кров'ю з-під живота.