TextBook – Ану, швиргони ракету, я їх поколошкаю трохи…
– Не влучиш.
– А хто твою шапку на льоту розпанахав?
Чути було, як вершник відтяг затвор на автоматі. Спалахнула ракета, дерева шарахнулись врозтіч, і тут же тріснуло, весело різонула автоматна черга. На Оксенових людей посипався сніг, відсічені кулями гілки. Нетерплячий Зозуля приклав до плеча автомат. Оксен вдарив по стволу:
– Не треба, бережи патрони.
Зачулася німецька лайка, хтось пробіг і злякано крикнув:
– Що ж ви, хлопці, робите? Фельдфебель нас пороздира…
– А що, влучив? – загигикав бас, і вершники зникли.
– Починається, – зашепотів Зозуля.
– Згорни мені цигарку, – попросив Оксен і, підвівшись, почав хукати в долоні. Трішки зігрівшись, одхукав пробку і випив добрих п'ять ковтків спирту. Тоді вийняв з кишені окраєць замерзлого хліба, в якому блищав сніг, шматочок ковбаси, закусив і взяв у Зозулі скручену цигарку.
– Дай хлопцям по п'ять ковтків спирту і закусить. Треба, щоб вони зігрілись.
Зозуля почепив на шию автомат і плигнув у окоп. На спині у нього телячим хвостом оддудурювався німецький рюкзак. Люди в окопчику заворушились.
– А я було на Різдво пресованим кендюхом закусював.
– Гм-м!
– Ну, як, розбира?
– Так гарячим по животу і пішло. Налий іще.
– Наказу не було.
– Який теперечки наказ?
– Хлопці, Зозуля скандижить. Кому він оставля?
До Оксена підійшов Кир, хутряна шкірянка полопалась на швах і ще й досі пахне вугільним димом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вир» автора Тютюнник Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга“ на сторінці 148. Приємного читання.