Розділ «Книга друга»

– Що будемо з ними робити, люди?

– Судить! Хай кладуть своє життя за наше горе!

– Повбивать їх!

– Жили з нас викручували. Смерть їм!

Розлючені діди підійшли до тополі, очі їх від пожежі червоні і лиховісні.

– Ну що, доплигалися на нашій землиці?

– Стріляй їх, командире. Ми хочемо глянути, як вони по снігу качатися будуть.

Оксен прикликав двох партизанів із автоматами:

– Відведіть їх у сніги.

Їх зв’язали віжками, повели в очерети. Люди стояли тихо, без шепоту. В очеретах затріщали автоматні черги – і все стихло. І раптом дзеленькнули у вікнах шибки і нашорошилися стріхи – сильний далекий вибух вирвав із пожежі цілий стовп іскор. Юрба здригнулася. Оксен випростався:

– Спокійно, люди! То наші партизани-підривники зірвали у Матусевому мінний склад. Люди! Я знаю – тяжко вам. Ворог нещадний, але його вже гонять і б’ють. Наші війська розгромили фашистів під Москвою і пруть їх далі. Вся земля горить під їх ногами.

До Оксена підскочив вершник і, перегнувшись із сідла, щось тихо сказав. Оксен затривожився і, привуздивши коня, стояв наслухаючи.

– Із району у ваше село їдуть карателі, – сказав він тихо, але всі почули його слова, і юрба сколихнулася. – Ми зустрінемо їх. А ви стійте один за всіх і всі за одного. Краще було б, якби ви втекли в степи, в ліси, в хутори…

Він здійняв папаху, поклонився на всі чотири боки мовчазним дідам і, пригарячивши коня, повів загін за село.

Кілометрів за чотири від села зустрів німецький ар’єргард – посилений загін поліції. Билися з годину. У снігах хропли конаючі поліцаї і матюкалися, коні бігали без вершників, іржанням тривожили ніч. Німецькі міномети чохкали із-за бугрів, кулі просівали сніги, і Оксен вирішив відходити в яри.

Він добрався до лугів і зустрів ще п’ятьох партизанів. Один поранений в руку, другий – у плече.

– Якісь кінні за нами гналися. Мабуть, поліцаї, – сказав один з них. – Ми їх з коней позбивали, вони й відстали, – закінчив він насмішкувато.

Оксен вислухав не дуже захоплено, він зрозумів, що якщо їх намацали тут, у комишах, то треба негайно відходити далі, бо за ними ганяється хтось такий, що добре знає місцевість.

На приташанні було світло, як удень. То горіли комиші.

«Ага, хотять нас викурити. Отже, якщо вони запалили з того боку, то, виходить, хочуть притиснути нас до болота».