Розділ «Книга друга»

«Як ви сміли сюди вриватися? Хто вас впустив?» – говорив увесь його вигляд.

Раптом він зрозумів, рвонувся до кобури. У Оксена заплигав у руках автомат. Комендант упав грудьми на стіл.

Він не був убитий, а тільки поранений. Коли в кімнату ускочив засапаний Василь Кир, комендант сидів на підлозі, затиснувши рукою ліве плече. Хрести на мундирі і плетений погон були зальопані кров'ю.

– Тягни його надвір, – наказав Оксен.

Василь Кир згріб коменданта, телефонним кабелем скрутив руки, потяг на ґанок. Бій клекотів на околицях, наші вибивали залишки гарнізону із села. Горіла комендатура. Полум'я рожевіло на снігах, освітлюючи майдан, чорні мечі тополь, низенькі, заметені снігом хати. Постаті партизан метушилися у рожевій млі. Промчалися коні з пустими саньми. Якийсь чоловік бігав попід хатами і кричав:

– Виходьте, люди! Партизани. Свої. Виходьте!

Божевільних коней спіймали між тополями, очистили сани від снігу і поклали на них поранених. Гарячі, спітнілі, поверталися партизани з бою, везли поранених, несли забитих. Оксен сидів на своїх санях. Йому підвели тремтячого від холоду і пострілів трофейного коня. Оксен потьопав його по шиї рукою і, торкнувшись ногою до стремена, злетів у сідло. На тлі ясної пожежі гаптувався танцюючий кінь з вершником. Підбіг командир третього взводу (Оксенові видно з коня, як на засніжену кубанку осідає сажа від пожежі), доповів, що гарнізон розсіяно, частини німців і поліцаї прорвалися на Зіньків. Будуть там не раніше, як через дві години. Серед наших є поранені і забиті.

Оксен наказав:

– Поранених і забитих на сани – і негайно відходити. Ваш взвод – на охорону. Відхід робіть якнайшвидше.

Комвзводу побіг у темряву, і за кілька хвилин п'ятеро саней вискочило із села в степ.

Із хат виходили люди, тислися біля Оксенового коня. Стояли в кожухах, свитках, фуфайках, диміли парою. Партизани привели одного німця і поліцая, поставили перед конем Оксена. Німець в одній білизні, босий, на шиї жетон-смертник, поліцай у бекеші, обличчя похмуре, очі вибалушені ляком.

– Зніміть із нього бекешу, хлопці, бо йому жарко.

Низенький партизан із забинтованою рукою підбіг до поліцая.

– Ану, витрушуйся з тепла.

Поліцай мовчки скинув бекешу.

– Звідкіля він, люди? – спитав Оксен.

– Хутірський. Із Яблуневого хутора.

Оксен оглянув плечисту постать і дужі руки поліцая.

– Орав би ти землю, жито сіяв. А тепер відведіть його до коменданта.

Поліцая і німця відтягли до коменданта, що стояв під тополею.