Розділ «Книга друга»

XV

Стояв над яром могутній дуб, а під ним топтався в снігу чоловік. Смушева шапка, куций кожушок, при боці шабля. З рубчатого темляка скапує місяць. Раптом чоловік насторожується: з білої мли почулося коняче хропіння. «Куцу-куцу, куцу-куцу», – клацало об дугу залізне кільце. Снігами слалися конячі тіні.

Чоловік вийшов на дорогу, глухо спитав:

– Стой! Хто йде?

– Ступська поліція.

– Паняй ближче.

Із саней сплигнув високий чолов'яга і, плутаючись у шинелі, підійшов ближче.

– Це ти, Саливоне? – запитав, приглядаючись.

Чоловік у смушевій шапці вихопив шаблю і рубонув поліцая по шиї. Поліцай видихнув «гех» і впав у сніг. З розірваної артерії свиснула кров. Другий поліцай, віком майже хлопчисько, закляк у санях і просився, щоб його не вбивали.

Із яру вискочили озброєні люди і обступили сани. Порубаний поліцай харчав горлом і розгрібав руками червону кашу.

Оксен допитував:

– Куди ви їхали?

– У ліс ловити партизан.

– У тебе пропуск з комендатури?

– Там. У того, – клямцав зубами поліцай.

Оксен підійшов до конаючого, перевернув ногою на спину і, вийнявши документи, поклав у свою бокову кишеню.

– Гони на Ступки, – наказав він, сідаючи в сани.

Молодий поліцай не міг розібрати віжок, – з-під нього тягло смородом.

– Ану, піди витруси своє добро.

Поліцай хутенько зробив, що наказано, обмостився соломкою і вдарив по конях.