Розділ «Книга друга»

Граючи бровами, вона підійшла до нього зовсім близько, поклала йому на темні груди дві білі долоньки-лілеї, розкрила в усмішці мокрі губи.

– Какой ты чистенький, словно новорожденный.

Тимко валував парою, вона жіночою звабою. Він схопив її за плечі і поцілував. Анютка вертонулася, гаряче дихаючи.

– Уф, аж колики по спине пошли, – пересмикнула плечима і накрила те місце на плечі, куди поцілував Тимко. Він знову простяг руки, щоб схопити її, і остовпів: вона обхопила його руками за шию і, ставши на пальчики, невміло, як дитина, чмокнула його в губи.

– Вот и все. И не надо… Не надо…

І вибігла з кімнати.

Тимко, шльопаючи босими ногами, підійшов до печі, сів на стільчик і довго туманив очі на затухаючий вогонь, що переморгувався з іскорками на челюстях. «Косарики косять», – згадалася йому троянівська приповідка: це так говорили дітворі, коли челюсті переморгувалися іскрами.

«Дівка вона, видимо, хороша. Душевна. Але ж Орися. Ху, чорт, як недобре вийшло».

Двері тихо відчинилися, і в них показалася рука, поклала біля порога вузлик. Тимко розгорнув: білизна. Свіжа, чиста. В одній білизні сів на стільчик. Думав, ворушив бровами, наслухав. І все ж таки проґавив, коли вона зайшла.

Озирнувся, вона вже стояла ззаду і посміхалась:

– Давай тебе постельку постелю, – і швидко почала розкладати постіль, потім підняла з верблюжої вовни ковдру так, що утворилася щілина, прошепотіла:

– Иди ложись, поздно уже.

Тимко заліз у щілину, і Анюта вкрила його ковдрою по саму голову, обмостила з обох боків, як ляльку, трішки постояла, пограла бровами, відійшла геть.

Тимко не міг спати, чув усе, що вона робила: виносила надвір воду, терла ганчіркою підлогу. Вона ж, гадаючи, що Тимко спить, довго дивилася на нього від печі суворим, неморгаючим поглядом, потім сіла на лавку, згорбилась, як пастушка біля осіннього вогнища. Губи її тихо тремтіли, а обличчя було сирітським і страждальним.

Потім вона потягнулась, поторкала рукою себе за груди, ніби для того, щоб переконатись, що вони біля неї, соромливо усміхнулася, дмухнула на лампу і пішла в горничку.

– Анюта…

Вона зупинилась у дверях, рвучко обернулась і нечутно підбігла до ліжка.

– Ну, чего еще?

Він узяв її за руку, посадив на ліжко. За вікном було так місячно, що вона здригнулася і посунулась від нього подалі. Рука її була холодна, як мармур. Тимко пригорнув її гарячою чоловічою силою і почав цілувати і відчув, що груди в неї солоні і рипучі.

– Я тебя пустила переночевать, я тебя искупала. Чего ж еще? – трохи не плачучи, відводячи настирливі руки, що лізли до неї, допитувалась вона. – Оставь, оставь. Ведь я тоже из горячих жилушек соткана. Оставь, хохол! – промовила вона і кинула його до стіни.