Тимко сперся чорними руками об табуретку, всунув голову в ночви.
– Как тебя зовут? – запитала вона, намилюючи чуба.
– Тимко, – прогув наш купальник, як із глибокої бочки.
– Тимофей, что ль? Моего тоже звали Тимофей. Какое совпадение. – Вона засміялася тихо, ніби присоромлена, і сміх її раптово обірвався десь глибоко в грудях. – Он очень любил, когда я его обмывала. Он у меня был сильный, но послушный, как ребенок.
Анютка посміхнулася, і по цьому сміхові видно було, що вона пригадала щось інтимне з їхнього життя.
– Бывало, выкупаю, отведу в кровать, уложу, простынями обмотаю, он у меня так и лежит, как дитя. А я, бывало, сяду возле него и глажу по волосам. Только у него волосы были мягкие, тонкие, как паутинка, бывало, пальчики свои как запутаю – вытащить не могу. А еще любил он после купанья узвар пить. Зачерпну ему кружку холодненького, уж он-то ласует, уж он присмакивает – дите, да и только. А ты не из цыган будешь?
– З чого ти взяла? – плювався мильною піною Тимко.
– Больно у тебя волос жесткий. Так мылом и стреляет.
Вона перестала мити і всунула голову в ночви до Тимка.
– Подвинься, мыло в глаза попало. Ух, как щемит, – вискнула вона по-дитячому і зачерпнула жменею воду. Тимко стояв, не міняючи пози, і відчував, що разом із парою на нього віє щось гаряче – її дихання.
– Фу, было совсем глаза выело. А тебе глазки не щиплет? Может, тебе холодной водичкой прохлюпнуть?
– Не треба.
Вона підійшла до нього збоку і намиленим прядив'яним віхтем стала натирати спину. Вона дихала швидше і швидше йому в шию, її груди пахли динями і товкли його в бік. У Тимка занило в горлі.
– Ну, ти вже скоро?
– Чего? – не розчула вона і нахилилася до нього ближче.
– Кінчай, кажу.
– Сейчас, соколик, сейчас. Вот еще плечики немножко – и лады. Ух, какой ты мускулистый, скольжу, будто по камням. А тело – чисто дуб. Темное-претемное. Ей-богу, ты, наверное, из цыган, только не признаешься. Ну, вот и все. Тепер я пойду приготовлю бельишко, а ты вторую половину сам дополощи. Иль помочь?
Тимко провів мокрою долонею по очах, мотнув головою, мокра борода блищала краплями води, очі дихнули грозовою ніччю:
– Ти що? Ти…
– А что? Ничего!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вир» автора Тютюнник Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга“ на сторінці 111. Приємного читання.