Розділ без назви (2)

– А, підпільний актив! – кинув він замість привітання і, вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл. – У «хвильки» хочете? Раз, два, три, чотири. Банда. Якраз на гру. Сергію, кидай к бісовій матері ятір, правди все рівно не спіймаєш. Сідай до столу.

В одну мить Джмелик роздягся, кинув на скриню куртку, шапку і, поплювавши в пучки, заходився здавати карти.

Дорош дивився на нього здивовано і насторожено. Він дещо вже чув про цього зайду і анархіста, знав, що його батька репресували, а самого Джмелика витурили з армії, та це його не дуже засмутило. По неділях носив хромові чобітки із шпорами, побрязкував ними на всіх весіллях та грищах, дурманив голови хутірським дівчатам, доки не приїхав із району міліціонер, реквізував шпори як військове майно і почепив собі на кирзові чоботи, а Джмеликові видав розписку. Северин повернув ту розписку назад міліціонерові і порадив з надзвичайною ввічливістю:

– Наштрикніть її в клозеті на цвяшок, бо вона мені без діла.

За контрреволюційні балачки сидів Джмелик у міліції безліч разів і кожного разу присягався під розписку, що більше від нього не почують жодного недоброго слова. Його випускали, і він, ще не переступивши поріг міліції, знову заїдався з ким-небудь. Нарешті всі чомусь зійшлися на тій думці, що його «мішком з-за рогу вдарено», і перестали звертати на нього увагу.

– Граємо на хрусканці, – уточнив Джмелик умови гри. – Після кожного програшу – п’ять штук. Для вчених лобів можна прибавити ще п’ять. Згода?

– Що ж. Давай, – погодився Дорош, якого заразила Джмеликова веселість.

– О! Та ти свій хлопець! – радісно вигукнув Джмелик. – А говорили, що ти з монахів… Що прямо тебе з монастиря – і на партійну роботу.

Дорош беззлісно засміявся. Улас присів до столу, не роздягаючись, і в душі засуджував Дороша за те, що дав згоду на таку пусту розвагу. Сергій теж хмурився. Мовчки стали грати. Дорош виграв і, підсунувши окуляри, попросив Джмелика:

– Наставляй лоба.

Джмелик, позираючи спідлоба, нахилив голову. Дорош хруснув його п’ять разів так, що в хлопця виступили сльози.

– Здорово б’єш! Не жалієш! – в захопленні вигукнув Северин. – Коли б мені довелося, я б тобі теж гривеників навішав.

– Такий на мене лютий?

Джмелик труснув чубом, в світлі лампи очі його недобре спалахнули.

– Давай зустрінемось в темному кутку, тоді побачиш.

Сергій кинув карти на стіл, сказав, червоніючи:

– Ну, ти ось що. Ми тебе сюди не просили. І качай пошвидше, доки тобі дверей не показали.

Джмелик усміхнувся, вигнув красиві брови.

– Щось мені немає охоти звідси йти. Кумпанія дуже хороша – настоящий комітет по агітації за радянську владу.

Сергій рвонувся із-за столу, але Дорош схопив його за руку.