Розділ без назви (2)

– Приташанське. По запаху чую.

– Для корови готував, а тепер, бачиш, для чого пригодилося.

За кілька хвилин сховище було готовим.

– За харчі не турбуйся. У мене поки що своїх вистачить, – заявив Джмелик, показуючи торбу, що біліла в його руках. – А от щодо курива – погано.

Тимко висипав йому в долоню весь тютюн із кисета.

– Гляди тільки, пожару не нароби.

– Не бійся. Першим ділом я одісплюся. На перекур вилазитиму тільки вночі. Дивися ж, Тимку, я в твоїх руках.

– Залізай і спи спокійно. Не бійся нічого.

– Дякую на слові.

Джмелик заліз у пахучу яму, Тимко накрив його сіном, ще навіть і потоптався злегенька.

– Ну, як там?

– Добре, – глухо, як з погреба, відізвався Джмелик.

Тимко зліз з прикладка, при місячному світлі позгрібав обсунуте ногами сіно, кинув його нагору, обережно закрив за собою скрипучі двері. Від Ташані війнуло холодним духом конопель і нагрітої за день води. Він довго дивився на левади, залиті місячним сяйвом і обставлені копицями сіна, які, здавалося, несла на собі місячна повінь. Чумацький Шлях на небі був схожий на росистий слід на землі. Великий Віз уткнувся дишлом у Беєву гору. «Скоро світанок», – подумав Тимко і, відкривши сінешні двері, прокрався до хати. Орися спала, розметавшись від спекоти, зібгане рядно лежало під ногами, в розхристаному вирізі сорочки смугліла шия, цілилися крізь сорочку соски… Тимко потихеньку ліг біля неї і довго дивився на її спокійне, щасливе у сні, гарненьке личко. Від її волосся пахло засушеною луговою ромашкою, від тіла – лісовою березою. Він взяв її за голову і притулив собі до щоки. Орися спросоння зацмокала губами, як дитина, що шукає соски, і за звичкою пхнула йому голову під пахву.

На другий день уранці Тимко клепав косу, збираючись на жнива. Орися пішла в хлівець доїти корову. Прибігла звідти, заляпана молоком, з пустою дійницею:

– У нас хтось у хліві є. Німецький парашутист. Треба збігати і заявити в сільраду.

– Вигадала чортна-що з переляку…

– Не вигадала. Я чула, як він хропе.

Тимко зрозумів, що приховувати тепер нічого, сказав, одвівши очі:

– Северин Джмелик у нас ховається. З-під конвою втік.

Орися широко розкрила очі, обтерла фартушком дійницю, поставила її на призьбу.