Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

І. «Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні…»

Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні,

мов папери старозжовклі, на пустирищі згориш,

розбирають по цеглині продувні твої шпаківні,

поперечні зрізи кухонь, пристановища горищ.

І тяжку тужаву тайну приблукалого Кавказу,

чорнокнижжя заговору і безмежжя ремесла

виживають у непам’ять, ніби віспу чи проказу,

ніби листя з тротуару, ніби воду із русла.

Ці вологі тьмяні кубла, наскрізних років підкопи —

все розвіється за вітром без вогню і катастроф:

заростають павуками грамофони й телескопи,

і марніє, наче фреска, араратський Саваоф.

Ще живе тісна голярня, ще бринить музична школа,

ще літають луни шевських і ковальських причандаль,

та пора звільнити простір, увійти в первинні кола,

і згортаються перила, ніби спалена спіраль.

І це немов евакуація. Зійде настінна вохра —

стане вулицею менше на феєрію людську.

Пропадаєш, вічна вулице, ніби річка пересохла.