Розділ «Частина друга Подвійна гра »

Він обережно відчинив вікно і разом зі «слугою» вибрався назовні. За його сигналом вся компанія безшумно прослизнула до коней. Вікно кімнати, у якій лежав князь, виходило в сад. Далі сад переходив у парк. Добре вивчивши місцевість, Слєпньов уже знав, як можна пробратися до тієї ділянки лісу, де бандити захопили Віславу Слуцьку. Вони здалеку об’їхали цю ділянку і крізь ліс попрямували до лісової дороги, де попередньо намітили влаштувати засідку. Василь Петрович розумів, що шанси захопити Кульчинського живим, якщо тільки під маскою саме він, мізерні, та все-таки наказав стріляти людям «помаранчевого» в руки, а коням – у серце. Усі шестеро були чудовими стрільцями. Своїх коней вони відпустили.

Чекати довелося близько півгодини. На землю опустилися перші сутінки. Ще трохи – і зовсім стемніє. Та ось вони почули легке погуркування і за ним ледь чутні шелестливі кроки. Чоловік у помаранчевій масці їхав у другій парі. Маска яскравою плямою світилася в лісових сутінках. «Щось не так», – встиг подумати Слєпньов, скоряючись виробленому роками інстинкту. Але роздумувати було вже пізно, і він змахнув лівою рукою.

Ліс розітнула звучна луна пострілів. П’ятеро стріляли кожен із двох пістолів одночасно. Шостий – з двозарядного мушкета. Стріляли прицільно. Один кінь упав одразу, потягнувши за собою вершника. Другий вершник схопився за руку й отримав ще одну кулю в плече. Лише один із четвірки встиг вистрілити. Двоє спробували пришпорити коней. Але зумів помчати тільки один. Результатом засідки було – один убитий, другий покінчив із собою, вистріливши у голову, ще одного вдалося захопити пораненим.

Василь Слєпньов підійшов до чоловіка, який лежав посеред дороги, і поволі зняв із нього маску. Він ледь приховав розчароване зітхання. Людина в масці не була Мечиславом Кульчинським. Слєпньов не стримався і грубо вилаявся. Бо лиш тепер згадав, що саме його насторожило в той момент, коли він побачив вершників на дорозі. Їх було четверо, а не п’ятеро, як доповів підлеглий, який грав роль монаха. Але чи був п’ятим саме Кульчинський? А якщо був, то куди він подівся?

4

Пораненого розбійника доставили в Житомир. Це був міцний чоловік років тридцяти п’яти – сорока, який дивився важко і похмуро, мовби відштовхуючи цим недобрим поглядом від себе весь світ. Він уперто мовчав, не відмовлявся відповідати на запитання, а просто мовчав, ніби знаходився дуже і дуже далеко від цих казенних стін, від людей, які його мучили.

– Будь-яке катування застосувати до підлого хама, – хрипко наказав Рибалко, і цей наказ його люди виконали сповна.

Полоненого брали на дибу, заливали в рот і ніздрі солону воду, дробили кістки і припалювали рани. На четвертий день тортур він не витримав і заговорив. Ось майже дослівний протокол його допиту, який зберігся в особливому архіві таємної імператорської канцелярії, який пізніше перейшов в архів горезвісного третього відділення:

«– Як тебе звати? Ім’я і прізвище?

– Спитайте про щось інше. Я вже й сам не пам’ятаю.

– Скільки вас було при нападі на дочку князя Слуцького?

– П’ятеро.

– Хто був п’ятим?

– Наш отаман.

– Яке його ім’я?

– Людина в помаранчевій масці.

– Яке його справжнє ім’я?

– Справжнє? Не знаю.

– Яке справжнє?

– У вашому світі його називали «пан Мечислав».