Розділ «Частина четверта Зашморг»

– Кажу: забирай до себе моїх дітей, няньчи їх, а я піду на роботу, – усміхнулася Ольга. – Нікуди мені подітися. Прийде весна, піду на посівну.

– А зараз куди метешся? – запитала Варя.

– Чули, як цілими днями ревуть колгоспні корови? Чужу скотину шкода, а там дві мої корівки. Не ходила туди, щоб не бачити їх, щоби вони відвикли від мене, щоб не обливалося серце кров’ю. Та оце не витримала, зайшла подивитися, як вони там. Ой лишенько, що я побачила! Бідні корівки померзли, під ними соломи підстелено, як для кошеняти. Чиясь корівка вивихнула ногу і лежить напіввмерзла у калюжі своєї сечі. Я побігла по людях, склали чоловіки у корівнику сяку-таку грубку, нанесли дров, тож тепер топлять.

– А що ж голова колгоспу? Для чого його вибирали?

– Він в усьому слухається Лупікова, а у самого замість голови капустина на плечах. Каже, Лупіков сказав, що незабаром прийде весна і надворі потеплішає. Я йому на те: «А якщо твій За…ков скаже, що весна не прийде, то її не буде?» Стоїть як телепень, очі на мене вирячив. Що з нього візьмеш? Жаба – вона і є Жаба. В селі ж виріс і не розуміє, що до весни всі корови подохнуть. Тож тепер із жінками носимо худобі і солому, і сіно, бо худі стали, як скелети.

– Докерувалися, – зауважив батько і скрушно похитав головою.

– То я піду? – сказала Ольга.

– Як там Олеся? – поцікавилася мати. – Ми до неї навідуємося, але ж часто не будеш ходити, коли Ониська постійно вдома.

– Вдень на роботі в колгоспі, а прийде додому, то й у печі потухло. Уся робота на ній. Добре, що з дитинства до праці привчена, тож у хаті чистенько, все прикрасила своїми вишитими рушничками та скатертинками. Тільки живуть там свині, дівчина прибирає, а вони за нею паскудять. Та ще й Ониська, коли нажреться самогону, пудить вночі на чистеньку постіль. А прати кому? Олесі!

– Чоловік хоча б жаліє? – запитала мати.

– Хтозна, – стенула плечима Ольга. – Мені не жалілася.

– Дай-то Бог! – мати перехрестилася на образи.

Ольга пішла, перехопивши через плече в’язку сіна, і лише тоді Варя зізналася:

– Мені Олеся жалілася, що Йосип не дуже чемно з нею поводиться. Коли тверезий, то ще контролює себе, а коли вип’є…

– Він здійняв на неї руку? – сердито запитав батько.

– Не б’є, але стусанів дає, – відповіла Варя.

– Я з ним поговорю.

– Не треба, тату, – попрохала Варя. – Ви можете себе не стримати, тоді лиха не збудешся. Я попрошу Василя, нехай з ним побалакає по-чоловічому.

– Гаразд, – зітхнув батько. – Тільки, той… Обережно нехай, – додав згодом.

Розділ 31