Розділ «Частина перша Чорножукови»

– Ти прийшов! – видихнула вона, ловлячи його хапливі гарячі поцілунки.

– Люба, кохана, моя мила, – гаряче зашепотів юнак, покриваючи обличчя дівчини цілунками. – Як я міг не прийти? Я летів на крилах, не те що йшов! – палко мовив він, притискаючи її до себе, а Варя подумала, що ще мить – і вона захлинеться від щастя. Вони від самої ранньої весни чи не щоночі таємно зустрічаються на цьому місці, а почуття не розпорошуються, навпаки, міцнішають. Вона думає про нього кожної миті, кожної хвилинки, і від таких думок серце наповнюється приємним щемом.

– Моя Варенька, моя люба, – Андрій із захопленням подивився в її прекрасні зволожені очі кольору неба. Із них лилося тепле світло, огортало хлопця ніжністю, а саме лице з тонким носиком та повними вустами у місячному сяйві здавалося блідим і якось променилося. Їхні обличчя зійшлися так близько, дихання змішалися, і вони насолоджувалися цією солодкою миттю. Андрій не міг відірвати погляду від її очей, що ясніли щастям. – Як же я тебе кохаю! – прошепотів він.

– І я тебе! – палко відповіла Варя. – Так кохаю, що самій стає лячно!

– Чому?

– Не знаю, – знизала худенькими плечима, – бо дурна.

Варя потріпала рукою чорняве волосся Андрія, яке буйно кучерявилося на скронях. Із-під вусів хлопця сяйнула усмішка, освітила все обличчя, і воно стало круглішим. Він обійняв Варю за плечі, притис до себе. Закохані мовчки пішли поміж березами, які дрімали під місячним сяйвом, розпустивши свої довгі коси. Біля товстої берези вони спинилися. Андрій зняв стареньку полотняну сорочку, простелив на густій соковитій траві. Варя сіла на неї, не відпускаючи його руку. П’янкий запах яснооких ромашок, ніжної росистої конюшини, плечі і руки коханого – усе разом гарячою хвилею огорнуло дівчину, затуманило думки, і її уста подалися назустріч гарячим губам юнака. Усе розчинилося в лавині пристрасті та бажання, яка розтеклася тілом.

– Кохай мене, любий, кохай до нестями, – прошепотіла вона, обіймаючи тепле та мускулясте тіло Андрія. Хотілося розтанути в ньому до решти, до останнього подиху. – Кохай так, ніби це вперше і востаннє…

– Так, моя люба, так, – злетіло шелестом із його вуст…

Варя та Андрій сиділи якийсь час мовчки, пригорнувшись один до одного.

– Отак би все життя, – замріяно мовила Варя.

– Так і буде, моя люба, – відповів юнак та міцніше пригорнув до себе Варю за плечі.

– Справді?!

– Так, – сказав він, а потім додав: – Якщо твій батько дозволить нам побратися.

– А чому ти думаєш, що він буде проти?

– Бо ти така…

– Яка?

– Гарна, красива! – із захопленням промовив хлопець.

– Гарна? – усміхнулася Варя. – Мати каже, що таку худу та недогодовану ніхто заміж не візьме.

– Дурня! Ти – найкраща! Ти – незвичайна!