Розділ III

Закотивши догори очі, Фіннела зітхнула і стала ритися в паперах на своєму столі.

— До речі, про ґеоґрафію. На сьогоднішньому уроці, щоб не заснути від нудьги, я написала додому листа. Надішлеш?

— Без проблем, — сказала Ейрін.

Вона підсунула до столу інший стілець, присіла і взяла в кузини аркуш паперу, списаний охайненьким, як і сама Фіннела, почерком. Згори залишалося трохи вільного місця, і Ейрін звично приписала:

Надсилаю Фіннелиного листа. Свого напишу трохи згодом. У мене все гаразд. Усіх міцно цілую. З любов’ю, Ейрін.

Після чого створила поштове плетиво, і текст листа полинув на південь, до Кардуґала, щоб там відобразитись на вільному аркуші з належним маґічним знаком і найнижчим порядковим номером чарів чекання. За цими аркушами наглядав батьків секретар Ґавін аб Левеллін; невдовзі він помітить появу нового листа й відразу віднесе його королю. У зворотному напрямку, з Ленніру на Тір Мінеган, листи йшли довше, хоч і не набагато — гінці відвозили їх до Евраха й передавали сестрі Айліш вер Нів, а далі вже спрацьовувала миттєва відьомська пошта.

— Сподіваюсь, — промовила Ейрін, — ти не забула привітати мого батька із заручинами?

— Авжеж не забула, — відповіла Фіннела. — Я дуже рада за нього. Правду кажучи, не думала, що леді Блодвен погодиться. Хай скільки синів вона тепер народить, Лоґан все одно залишиться наступником престолу. Сама винна, що так довго комизилася. Шукала, бач, кращу пару.

— А зрештою повернулося так, що мій батько і є найкращою парою, — зауважила Ейрін. — Це все через діда Амона, він підштовхнув леді Блодвен до такого рішення. Вона зрозуміла, що найкраще захистить Ферманах, якщо порідниться зі мною.

Ейрінин дід по материній лінії, Амон аб Гован, герцоґ Рувінський, наймогутніший вельможа Тір на х-Ейдалу, останнім часом вів активні військові приготування, плануючи відкусити добрячий шмат Ферманаху і в цьому явно розраховував на підтримку своєї внучки-відьми. Проте Ейрін уже написала йому листа і попередила, що не дозволить використовувати її ім’я для виправдання нових завоювань. Вона взагалі не почувала особливої симпатії до своєї рувінської рідні, особливо до діда, який чверть століття тому влаштував на Інісойд Лаврадир криваву різанину і досі утримував владу над островами, жорстоко придушуючи найменші заворушення серед місцевих мешканців. У цьому брали участь і всі його сини, за винятком Ґордайна аб Амона, який відмежовувався від їхніх дій із суто практичних міркувань — він був одружений з дочкою ейдальського короля, тому мав усі шанси разом з нею посісти престол і не бажав плямувати свою репутацію в очах украй вимогливого в таких питаннях тестя…

Впродовж наступної години дівчата розмовляли про різні дрібниці. Вірніше, говорила здебільшого Фіннела, а Ейрін переважно слухала її жваве базікання і лише час від часу вставляла свої коментарі, як це здавна повелося в їхніх стосунках.

Згодом прийшла служниця, щоб прибрати в кімнаті. Фіннела явно збиралася нагримати на неї й прогнати, однак Ейрін цьому завадила, запропонувавши піти до Тах Ерахойду. Кузина радо погодилася — їй дуже подобалось у відьомському палаці, до того ж вона швидко заприязнилася з Гелед та Морін.

Оскільки надворі було хоч і ясно, але холодно, Фіннела надягла довге, до колін, манто. Ейрін цілком вистачало й пелерини, яку носила від самого ранку. Власне, вона могла обійтися й без неї, проте розуміла, що за такої погоди виглядатиме недоречно в своїй кофтині.

— А пам’ятаєш, як ти мені заздрила на Двар Кевандірі? — з усмішкою мовила Фіннела, коли вони спускалися сходами. — Бо тоді мусила загортатись у теплу пухнасту шубу, а я собі їхала в легкому пальті. Зате тепер ти можеш любісінько розгулювати голяка в найлютіший мороз.

— Не дочекаєшся, — сказала Ейрін.

На цей час сонце вже зависло над самим обрієм, а з півночі задув сильний вітер, і на шкільному подвір’ї дівчат стало вполовину менше, ніж годину тому. Зокрема, зникла й Ронвен, хоча ні на сходах, ні в коридорі фліґеля вони її не зустріли.

— Ходить займатися до бібліотеки разом з новими подругами, — пояснила кузина. — І це на краще, бо мене дуже дратує її постійне бурмотіння. Як щось читає або пише, обов’язково мимрить собі під носа. А в усьому іншому Ронвен чудова сусідка.

— Ще б пак! — серйозно кивнула Ейрін. — І сусідка, і покоївка.

— Ну то й що? Гадаєш, я перша до цього додумалась? Та тут більшість шляхетних дівчат знаходять собі таких сусідок. Різниця тільки в тому, що Ронвен я привезла із собою.

Коли вони йшли через подвір’я школярки, як і минулого разу, чемно кивали Ейрін. А одна з них, дівчина років вісімнадцяти, навіть наважилася привітатись: