Розділ III

— Що ж, досить пристойно, — підсумувала Аверлін. — Бачу, ти не лише пам’ятаєш дідові слова, а й керуєшся ними. Отже, зробимо так. — Вона взяла з полиці книжку, погортала її й поставила закладку десь на першій чверті. — До наступного заняття прочитай п’ять розділів, це знайомий тобі матеріал, просто освіжи його в пам’яті. Почнемо з однієї лише механіки, а далі вже за обставинами. Якщо матимеш вільний час, візьмемося й до тепла.

— А ґвевризм? — запитала Ейрін.

— З ним краще не квапитися. Це нова й складна наука, вона потребує серйозної підготовки. Ми, відьми, з давніх-давен застосовували в своїх чарах ґвевричні феномени, на зразок блискавки, проте до справжнього розуміння їхньої природи доходимо лише зараз. І з подивом виявляємо, що ґвевризм охоплює набагато ширший спектр явищ, ніж гадалося раніше. Так, внутрішні сили, що поєднують між собою корпускули, найдрібніші неподільні часточки речовини, є в основі своїй ґвевричними. Крім того, маґнетична сила, яка змушує стрілку компаса завжди показувати на північ, виникає внаслідок руху ґвевричних зарядів. А останні дослідження засвідчують, що й світло має ґвевричне походження.

— О! — сказала Ейрін. — Ніколи про це не чула.

— І не могла чути. Це передній край науки. Наразі лише кільканадцятеро людей в усьому світі дотримуються таких поглядів.

— І одна з них Івін?

Аверлін миттю спохмурніла і так рвучко хитнула головою, що довге пасмо золотавого волосся вибилося з акуратної зачіски і впало їй на обличчя.

— Якраз ні. Мені досі не вдається переконати її. Івін миліше розглядати світло, як суто маґічну субстанцію, непідвладну звичайним законам природи, тому вона вважає, що його вивчення виходить за межі натуральної філософії… І годі про це. — Найстарша взяла зі стола книжку й передала її Ейрін. — Передовсім, механіка. Вона закладає основи наукового методу пізнання. Далі буде тепло, потім оптика й звук, а вже після цього — ґвевризм. Саме в такій послідовності.

Книга була важкенька, проте Ейрін вирішила не повертатися в південне крило, щоб віднести її до свого помешкання, а вийшла через найближчий службовий хід з палацу й широкою вулицею, обсадженою обабіч каштанами, рушила на захід. Перехожі шанобливо вітали її, непомильно визнаючи в ній нову відьму. Дарма що Абервен був великим містом, Ейрін за весь тиждень не зустріла тут жодної людини, яка бодай на мить сплутала б її з ученицею чаклунської школи — і це при тому, що на Тір Мінегані деякі чаклунки, наслідуючи відьом, ходили в штанях. Мабуть, Бренан таки мав рацію, коли стверджував, що в Ейрін мало не на лобі написано, що вона відьма…

На згадку про Бренана, її думки полинули на південний схід — через Коннахтське море до Тахріна, звідки щодня надходили листи від Шайни та Шаннон. Учора там поховали Енгаса аб Брайта, Ґвен уже п’ятий день виконувала обов’язки голови держави, а весь Катерлах із нетерпінням чекав на відкриття позачергових зборів Ради Лордів, яка мала обрати нового короля.

Проте більшість катерлахських ґрафів не квапилися вирушати до столиці, хоча звістку про Енгасову смерть отримали того ж таки дня, 32 гедрева. Їхні зволікання можна було зрозуміти, адже перед ними постав дуже непростий вибір — або всадовити на престол відьмака з відьмачкою, або ж віддати корону котромусь із решти трьох претендентів, ризикуючи тим, що саме за його спиною стоїть чорний чаклун, який недавно намагався викрасти Бренанових кузин. Щоправда, деякі прибічники Фінвара аб Дайхі почали були розпускати чутки, буцімто відьми самі інсценували це невдале викрадення, але лорд Фінвар швиденько заткнув їм пельки, збагнувши, що їхнє завзяття лише погіршує його становище. Коли йшлося про чорних, із відьмами жарти були короткі. Лише в поточному тисячолітті вони тричі усували від влади королів, які злигалися з прислужниками Китрайла; це було в Ішелтірі, Финнірі та Шелтайні — і остання країна після цього припинила своє існування, була розділена між Ан Валіном та Тір Алминахом. Протягом цього ж періоду за таким самим звинуваченням позбулися своїх титулів і повноважень одинадцятеро князів. А скільки пересічних лордів поплатилися за зв’язки з чорними, ніхто навіть не рахував.

Безумовно, Фінвар аб Дайхі був головним підозрюваним, проте сестри не збиралися скидати з рахунків і двох інших — ґрафів Карвадонського та Ярвійського. Ріґвар аб Ковґал без жодних заперечень погодився на присутність серед його охоронців чаклунок; і взагалі, важко було уявити, щоб цей чоловік, який усе життя щиро симпатизував відьмам, мав бодай найменший стосунок до чорних. Але це не знімало підозри з його численної рідні, серед якої цілком міг знайтися честолюбний і безпринципний негідник, що вирішив посприяти своєму дядечкові у здобутті корони, та й самому нагріти на цьому руки…

Хвилин за двадцять, проминувши міст над Авон Ґвен, Білою Рікою, що протікала через усе місто і впадала в море, Ейрін підійшла до розчиненої брами, за якою було широке, встелене бруківкою подвір’я, а далі стояла довга триповерхова будівля з білого вапняку, що мала обабіч два високі фліґелі на шість поверхів. На подвір’ї гуляли або просто сиділи на лавках дівчата віком від дванадцяти до двадцяти років, одягнені як кому заманеться, а четверо чи п’ятеро навіть були в штанях. Правила Абервенської школи для дівчат-чаклунок не передбачали особливої форми для учениць; викладачі лише стежили за тим, щоб вони не вбиралися непристойно або ж до непристойності розкішно, викликаючи заздрість у незаможних приятельок. Через останню вимогу Фіннелі довелося сховати до скрині більшу половину своїх суконь і майже всі прикраси. Етне, Мораґ і Шайна попереджали її про це ще в Кардуґалі, та тоді вона їх не послухала.

Коли Ейрін пройшла на шкільне подвір’я, від одного з гуртів відокремилась худенька чорноволоса дівчина й мерщій підбігла до неї.

— Доброго дня, пані.

— Добридень, Ронвен, — відповіла Ейрін. — А де Фіннела?

— У себе… тобто, в нас у кімнаті. Виконує завдання на завтра, бо ввечері хотіла піти до вас. Вона не думала, що ви так рано звільнитеся.

Ейрін з розумінням кивнула. Усі ці дні, крім позавчорашнього довнаха, останнього дня тижня й обов’язкового вихідного, вона закінчувала заняття лише близько п’ятої вечора. Так само планувала й сьогодні, проте сестра Аверлін вирішила дати їй час до наступного маїра на повторення вже вивчених розділів механіки.

— Тоді я піду до неї, — сказала Ейрін. — А ти повертайся до своїх справ.

— Я можу вас провести, — запропонувала Ронвен. — Ви ж були в нас лише раз.