Розділ XXIII

— Я й зараз із ними не працюю, — зауважив Шимас. — Бо навіть не бачу їх, не відчуваю, а що вже говорити про якесь керування ними. У кращому разі, це можна назвати пасивним використанням.

Та Ріана вже не слухала його.

— Агов, демони! — весело гукнула вона в пітьму Тиндаяру. — Де ви сховалися? Виходьте на бій! Невже відпустите нас із такою цінною здобиччю?

„От же ж легковажне дівчисько!“ — сердито подумав Шимас. — „Для неї все це просто гра…“

А вголос стримано мовив:

— Не варто спокушати долю, леді Ріано. Якщо Ан Нувінові байдуже до нашої знахідки, раджу скористатися цим і спокійно, без перешкод повернутись у земний світ.

Молода відьма зверхньо глянула на нього, глузливо посміхнулася, але кивнула:

— Ваша правда, професоре. Повертаймося. — Вона трохи посунулася вбік і спрямувала меч угору. — Вийдемо за півмилі на північ від западини. Я певна, що зможу пробити тунель біля самого схилу і не схиблю більше, ніж на кілька футів, проте краще підстрахуватися — це ж усе-таки Драконяче Гніздо.

На дзеркальному лезі меча замерехтіли блискавки, а з його вістря вихопився яскравий білий промінь. Цього разу він був такий потужний, що Ріані знадобилося лише кілька хвилин, аби прокласти тунель до самої поверхні землі. Через сліпуче сяйво Відьомської Іскри Шимас навіть не помітив земного світла, зате миттю відчув бурхливий потік чистої, сповненої життя енерґії, яку плащ безперешкодно пропускав крізь себе.

Майже водночас із цим, осторонь них, десь на межі освітленої Іскрою зони, виникло сильне збурення Темної Енерґії. Ріана відреагувала миттєво, і могутня синя блискавка, з тріском пронизавши простір, ударила в енерґетичний згусток, який лише почав був перетворюватися на Темну Матерію. Відтак вона схопила за руку Колвина, потягла його під отвір тунелю й підкинула вгору.

— Тепер ви, професоре. Мерщій!

У неї були всі підстави його квапити. Лише один демон виявився таким необачним, щоб здійснити перехід з Ан Нувіну до Тиндаяру поблизу відьми й дозволити їй убити себе ще до завершення трансформації. Решта його товаришів виходили на безпечній відстані від неї, про що свідчив відгомін численних збурень, який долинав до них із глибин підземного світу.

— Леді Ріано, — застеріг її Шимас, квапливо ставши на місце Колвина, — тільки не надумайте…

— І не збираюсь! — урвала його відьма. — Я не дурна, професоре, лише безвідповідальна… Ну ж бо!

Він рвучко відштовхнувся — а вже за секунду мусив розпочати гальмування, бо раптом полетів з карколомною, просто божевільною швидкістю. Ні, плащ не додав йому сили, як меч Ріані, лише якимсь незбагненним чином зробив його надзвичайно легким, майже невагомим під час левітації, тож йому практично не доводилося докладати зусиль, щоб утримувати себе в повітрі.

Діставшись земного світу, Шимас за інерцією злетів досить високо над поверхнею і побачив, мов на долоні, добру половину острова, зокрема й Драконяче Гніздо з маленькими постатями Дараха та Інґріг біля кістяка Останнього Дракона. Вони теж помітили його, замахали руками й негайно рушили до північного схилу.

Щойно Шимас приземлився неподалік від Колвина, як із тунелю, на його величезне полегшення, вигулькнула ціла та неушкоджена Ріана. Відступивши на кілька кроків, вона прикликала з ясного неба таку потужну блискавку, що Шимасові миттю стало дибки волосся, а від оглушливого грому позакладало вуха. Чорний отвір у землі відразу затягся, і другої блискавки не знадобилося.

„Яка ж вона хвалькувата!“ — знову розсердився Шимас. — „Могла б ударити блискавками з рук. Вийшло б не так сильно, зате без цього гуркоту…“

Він позбувся дзвону у вухах саме вчасно, щоб розчути Ріанині слова:

— Даруйте, професоре, я повелась, як дитина. Не варто було дражнити демонів, викликати їх на бій. От вони й з’явилися.