Розділ XVI

— Я не належу до вашого нікчемного Братства, — різко відповіла дівчина. — І не збираюсь до нього приєднуватися.

— Ну, гаразд, нехай так. Проте ви володієте Темною Енерґією, ще й маєте доступ до Тиндаяру. Де ж іще могли це отримати, як не на службі в Ан Нувіну?

— Здобула сама, професоре. І те, й інше. Взяла, не питаючи ні в кого дозволу. А Китрайл і всі його демони не змогли нічого зі мною вдіяти. Тепер вони шаленіють з люті й намагаються накапостити мені. Гадаєте, звільнення принца Лаврайна було частиною ґеніального задуму вашого господаря, якоїсь хитромудрої комбінації, незбагненної для людського розуму? Де ж пак! Це лише дрібне паскудство, покликане створити мені зайві проблеми. Так само й у вашому новому завданні не варто шукати ніякої витонченої далекоглядності. Китрайл просто хоче провчити мене, покарати за непослух, змусити до покори. Але цього не буде. Ніколи!

От тепер Фейлан злякався. Не через те, що на світі знайшлася людина, яка наважилась кинути виклик Темному Володареві на його ж власній території, а через те, що він зустрів цю людину, розмовляв зараз із нею. Демон таки не дарма ні словом не обмовився про її існування; було очевидно, що Ан Нувін прагне зберегти все в таємниці, приховати від своїх земних слуг цей прикрий для себе факт. І Фейланова проблема (навіть не просто проблема, а справжня біда) полягала в тому, що він мимоволі стромив свого носа куди не слід, розкрив секрет, якого знати не повинен…

— Здається, ви вже усвідомили весь драматизм вашого становища, — промовила дівчина, дивлячись на нього з поблажливим розумінням. Ні в її погляді, ні в голосі не було ні крихти співчуття — як, утім, і зловтіхи; вона лише безпристрасно оцінювала наявну ситуацію. — Як гадаєте, демонів задовольнить ваша обіцянка мовчати? Чи, може, вони вирішать, що сім століть пекельних мук куди надійніше ґарантують ваше мовчання?

Фейлан приречено зітхнув.

— Боюся, другий варіант імовірніший.

Йому майнула була думка просто зараз напасти на співрозмовницю в сподіванні здолати її й цим заслужити милість Володаря. Якщо ж ні, то він хоча б помре гідно, в бою, а не знемагатиме від страху, щомиті чекаючи удару в спину від котрогось із чорних братів або нападу демонів під час відвідин Тиндаяру. Проте Фейлан відкинув цю ідею — померти він завжди встигне, а поки в нього залишається бодай найменший шанс на життя, він житиме далі. Зрештою, йому не конче розповідати демонові правду про зустріч із бунтівною чаклункою. Наскільки було відомо з досліджень чорних чаклунів, які жили в часи Мор Деораху, ділянка Тиндаяру під Лахліном недоступна для спостереження з Ан Нувіну, і це давало гарний шанс викрутитися з цієї халепи, відвести від себе удар. А для цього треба домовитися з дівчиною, переконати її зберегти його таємницю. Вона не вбила Фейлана, коли він був непритомний; не вбиває його й зараз — отже, збирається щось йому запропонувати. Тому є надія, що вони зможуть порозумітися.

Зробивши над собою зусилля, Фейлан зіп’явся на ноги, неквапно підійшов до стільця, що стояв під глухою стіною, й сів на нього. Дівчина не сказала ні слова, лише пильно стежила за ним.

— І давно ви… гм, конфліктуєте з Ан Нувіном? — запитав він, зручно вмостившись на стільці.

— Понад п’ять років.

— О! — Фейлан зміряв її здивованим і трохи недовірливим поглядом. — Скільки ж вам було, коли ви опанували Темну Енерґію?

— Одинадцять, — відповіла вона. — Та вже тоді мені вистачило сили протистояти демонам, не пускати їх у свій розум. А згодом я навчила цього й інших чаклунів.

Фейлан аж гикнув від несподіванки.

— То ви не одна така?!

Дівчина всміхнулась йому, проте її очі, як і раніше, залишалися холодними.

— Ні, не одна. Я маю кількох… ну, скажімо, послідовників. Не наважусь назвати їх учнями, бо серед них є люди набагато старші й мудріші за мене. Ми разом ведемо боротьбу за звільнення Лахліну від влади Конґреґації і не дозволимо нікому стати нам на заваді. Мені байдуже, як ви збираєтеся виправдовуватись перед своїм господарем за сьогоднішню невдачу, але майте на увазі, що наступного разу вам не доведеться вигадувати ніяких пояснень. Якщо ви знову поткнетеся на Лахлін з метою нашкодити нам, то назад уже не повернетесь, а вирушите прямісінько до Ан Нувіну. Проте не відразу — перед тим, як для вас розпочнуться пекельні муки, ви ще вдосталь пізнаєте земних тортур. Я ясно висловлююсь, професоре?

— Та вже куди ясніше, — понуро кивнув Фейлан. — Схоже, я опинився в безвиході, поміж двох вогнів.

— Знову ж таки, це ваш клопіт, — сказала юна чаклунка. — Я лише ставлю вас до відома, що більше не подарую вам втручання в наші справи. А ви вже самі вирішуйте, кого варто більше боятися — мене чи Китрайла.

„Ти ба як вона високо заноситься!“ — подумав Фейлан. — „Рівняє себе з Володарем…“