Розділ XI

Елвен міцніше пригорнулася до нього.

— Неодмінно приведе, — пообіцяла вона. — Незважаючи на всі підступи Ворога. Звичайно, Лаврайнова втеча додасть нам клопотів, це був дошкульний удар, та зовсім не смертельний.

— Як гадаєш, де він зараз?

— Напевно десь у Бланасі чи поблизу нього. Але ховається і до завтрашнього вечора точно не покажеться, бо інакше виникнуть питання, як він зміг так швидко доїхати. Ґарван та майстер Шовар уже вирушили туди, спробують розшукати його, хоч надії на це мало. Особливо, якщо його й досі прикриває чаклун.

— А коли він з’явиться на люди, — додав Імар, — його вже не можна буде чіпати.

— Так, не можна, — погодилась Елвен і вивільнилася з Імарових обіймів. — Та це нічого, ми знайдемо якусь раду. Правду кажучи, зараз мене більше турбує не сам Лаврайн, а подальші кроки Ан Нувіну. Що вони будуть, можна не сумніватися. Питання лише в тому, до якої тактики вдасться Ворог — діятиме безпосередньо проти нас чи на підтримку поборників. А загалом, його намір мені зрозумілий: загнати нас у глухий кут і поставити мене в таку ситуацію, що я муситиму обирати — або дозволити поборникам узяти гору, або покаятися перед Ан Нувіном, скоритись волі Китрайла й віддати йому душі людей, що присягнули мені. Але цього не буде! — Погляд її сірих очей сповнився непохитної рішучості. — Я не допущу, щоб переді мною постав такий вибір. Якщо Ворог хоче війни — він її отримає. І передовсім буде покарано чаклуна, який допоміг Лаврайнові.

— То ти знаєш, хто він?

— Знаю. Ще вночі, оглядаючи тіла вбитих ґвардійців, майстер Шовар непомітно взяв кілька дрібних речей зі слідами чарів і передав мені. А я віднесла їх лордові Йорверту, який упізнав маґічний почерк свого колишнього колеґи, професора Фейлана аб Мередида, чорного чаклуна, що зараз перебуває в розшуку. Він негайно вирушив до його схованки на маленькому острові в Океані Дешарах, але знайшов там лише покинуту хижу, зруйновану недавнім буревієм. Професор перебрався в якесь інше місце, проте Йорверт певен, що рано чи пізно розшукає його. Та навряд чи встигне до завтрашнього вечора, поки Лаврайн ще переховується. Найпевніше, професор весь цей час буде з ним.

— Мені от що цікаво, — промовив Імар. — Як Лаврайн поставився до того, що його звільнив…

Він не договорив, бо цієї миті Елвен виразно глянула на двері й швидко відійшла до каміна. Імар усе зрозумів, рушив до свого письмового столу і саме влаштувався за ним, коли почувся обережний стукіт. Дівчина знаком дала йому зрозуміти, що вже зняла чари проти підслуховування, і він дозволив увійти.

Це був королівський секретар з доповіддю про офіцера Головного Штабу, який приніс на підпис кілька документів від ґенерала аб Рордана. Імар наказав запросити його, ознайомився з паперами й підписав їх, після чого запитав у секретаря, хто ще чекає на аудієнцію. Майстер Леолан назвав імена двох придворних та заступника морського міністра, чиї справи були не термінові.

— Я прийму його за півгодини, — сказав Імар. — А поки прошу не турбувати мене.

Секретар низько вклонився, намагаючись приховати доброзичливу усмішку на своєму обличчі. Останнім часом при дворі дедалі більше було розмов про те, що король дуже близько зійшовся з дочкою князя Шогайрінського, проводить із нею кожну вільну хвилину, тому всі чекали скорого оголошення про заручини, а може, й відразу про весілля…

Коли майстер Леолан вийшов, Елвен лише кинула швидкий погляд на двері, а потім повернулася до Імара й спокійно заговорила:

— Я сьогодні ж подбаю про те, щоб Ан Нувін більше не заскочив нас зненацька. Відтепер у Тиндаярі під Ханґованом почергово нестимуть варту чаклуни-повстанці. Треба було раніше про це подумати, тоді б Лаврайн залишився в ув’язненні, але я була наївна і навіть гадки не мала, що чорні можуть виступити проти нас. Вони ж таки чаклуни, а ми боремося проти Конґреґації… Та лорд Йорверт правду казав — для них служба Китрайлові важливіша за інтереси чаклунської спільноти. Хоча він теж не припускав, що чорні наважаться грати на боці поборників.

Імар стиха зітхнув. На нього звалилося стільки нової інформації, що він досі не міг її в повній мірі осмислити, зорієнтуватися в ній, тому не розумів Елвениного обурення діями чорного чаклуна Фейлана аб Мередида. Навпаки — сам факт, що слуги Китрайла виступили проти неї, переконливо свідчив про те, що вона, попри Темну Енерґію, попри Тиндаяр, попри пітьму, крізь яку лежить її шлях, все одно залишається на боці Правди та Добра…

— Я хочу зустрітися з Йорвертом аб Торвалом, — сказав Імар. — Поговорити з ним, побачити, що це за людина. Він же знає, що я на вашому боці? Ну, в тому сенсі, що мені відомо про тебе та інших чаклунів.

— Так, він знає. А решта вважають, що я дію за твоєю спиною. Хоч, мабуть, Ківан аб Ридерх здогадується. Він дуже розумний хлопець.

— Тоді й з ним варто зустрітися. — Імар трохи повагався. — А взагалі, мене дуже турбує, що ти відкрилась їм усім. Могла б і не називати свого справжнього імені. Якщо їх схоплять, вони можуть виказати тебе.

— По-перше, не викажуть, — переконано відповіла Елвен. — За жодних обставин. А по-друге, їх нізащо не схоплять. Я не кажу, що вони невразливі, будь-кого можна вбити, навіть відьом. Проте звичайним людям не під силу захопити живим чаклуна, що володіє Темною Енерґією й має доступ до Тиндаяру. Він або загине, або втече, третього варіанту не існує. Тому за мене не турбуйся. Мені нічого не загрожує — ні з боку поборників, у яких руки закороткі, ні від Ан Нувіну, з чиїми слугами я легко впораюся. А от твою безпеку треба посилити — наступний удар Ворога може бути спрямований проти тебе. Вбити не наважаться, бо тоді втратять важіль впливу на мене, але не виключено, що спробують викрасти. Це додатковий арґумент на користь цілодобового чергування в Тиндаярі. А ще лорд Йорверт збирається підготувати для непроханих гостей кілька маґічних пасток. Вони дуже пошкодують, якщо знову надумають завітати до нас.