Розділ «Прозріння»

– Привіт.

Рената підвелася назустріч.

– Толю, нарешті. Костя знайшов мені охоронця. Такий розумний хлопчина, от тільки з собакою.

– Так тож надійніше.

Жінка чмихнула носиком.

– Не знаю. Хто там зна, що у собаки в голові?

Костя поставив пусте горнятко з-під кави.

– Ренато, тут би дізнатися, що у голові друга? Толю, ти коли повернешся? Я роблю все можливе, але, друже, без тебе ніяк. Ми на межі, братику. Хлопці дрібницею перебиваються. Якісь ремонти, але – то крихта. Повертайся.

– Ти чув, ліси горять?

Костя здивовано кліпнув.

– То й що?

– Біда.

Рената не втрималась:

– Переконався? Яка тут може бути робота?

Костянтин ніяково розправив невидиму складку на білосніжному костюмі й, дивлячись кудись вбік, запропонував:

– У мого знайомого агентство туристичне. Зараз гаряча пора, але можна щось організувати… Толю, я розумію, що не зовсім час, але потрібно змінити декорації. Чуєш? Поїхали б кудись, а краще полетіли. Воно, дивись, й попустить. А там, через тиждень-другий, світ зміниться. Згоден?

Рената дивилась так прискіпливо, немов прагнула розчавити поглядом.

– Спасибі, проте не варто. Сам кажеш – не час.

– Але ж…

– Ні.