Розділ «Прозріння»

До кімнати зазирнула Рената, неначе відчула спогади, постояла навпроти у чомусь чудернацьки-прозорому, а потім метеликом присіла поруч.

– Що там у тебе?

Чоловік зітхнув, розгорнув щоденник на потрібній сторінці й мовчки простягнув. Вона прочитала швидко, пробіглась розфарбованими очима по дитячих літерах й ображено закусила губу:

– Дурниці. Це коли ж я на дієті сиділа?

Анатолій вихопив свій скарб, притулив до серця. Воно боліло, хотілось так само зробити боляче:

– А не завадило б посидіти.

Жінка округлила очі й зіскочила, немов вжалена, кинула блискавку ображеного погляду й гучно вдарила дверима. Все. Пішла шукати потрібну статтю в рубриці «психологія», а йому теж час – шукати.

Надворі було сонце нового дня. Скільки ж це він проспав? Довкола будинку, щасливо висолопивши язика, нарізав кола Бой, а помітивши чоловіка, підскочив й радісно заметляв хвостом.

– Привіт, друже. Як справи?

Пес голосно гавкнув.

– Добре? От молодчина.

З-за гаража вигулькнув Віталій, приязно подав руку для потискання:

– Анатолію Степановичу, як спалося?

– Помітно, що з ліжка виліз?

Охоронець посміхнувся:

– Вам сон прописувати потрібно – як ліки. А зараз куди?

– Виконуватиму наступне призначення лікаря. Треба поїсти… морозива.

– О!

– Так, найсмачнішого в місті.

«Казку» знайшов швидко. Тут все було, як колись, навіть келишки на довгих ніжках й дитячі малюнки у вишуканих рамах на кожній стіні. Смішне оздоблення, але правильне. Дитинство – то найдорожче. Замовив морозива, шукаючи поглядом ямочки на щічках, проте до столику підійшла яскрава блондинка й оголила неприродно білу посмішку. Подякував, заплющив очі й понюхав яскраві кульки солодкого дива. Дівчина сховала посмішку й заклопотано повернулась на місце, мовляв, ото диваки, винюхують щось. Взяв ложечку й спробував. Смачно. Недарма дівчатка тут усі кишенькові лишали. Замовив ще одну порцію, потім ще, ще і ще, доки нутро не промерзло. Ось так краще. Запитав про Лілю. Блондинка зморщила носика: