TextBook Дівчина кивнула:
– Добре б було, от тільки я страшна.
– Ні, тільки худа дуже.
– Смішно. А я вважала, що худа – то красиво.
– А чому? Невже… невже ти себе аніскілечки не любила, щоб аж так прагнути змінитись?
Ліля замислено схилила голову вбік, а чоловік впіймав себе на думці, що мимоволі хоче підтримати ту голову, аби не зіскочила з шиї й не покотилась підлогою – зовсім як у котромусь жахастику…
– Любила, але його любила більше й думала… – голос сіпнувся. – Думала, що ось такою заслужу його кохання.
Анатолій підійшов, присів поруч, спостерігаючи, як майже на поверхні шкіри пульсують судини: тук-тук-тук. Бідолашна.
– Ти заслуговуєш кохання… справжнього.
Дівчина схлипнула:
– Знати б, яке воно?
– Воно позбавлене умовностей.
Ліля знову схлипнула й підвела очі, які колись, мабуть, були дуже красивими.
– Привезіть мені Віку. Я, правда, старатимусь.
– Привезу. Хочеш зараз?
– Хочу.
Віка кліпала волошково й заплітала руде волосся у косу, неначе вогонь приборкувала.
– Відвезете до Лілі?
– Так, але спочатку ми заїдемо й купимо у «Казці» цілий холодильник морозива.
– Отого… смачнючого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кола на воді» автора Сердюк О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Прозріння“ на сторінці 18. Приємного читання.