Розділ «У сутінках чужих таємниць»

– Я схожа на секретарку? І з якого дива вони повинні телефонувати, га? Ти загрався. Ловити убивць – їхня робота, тоді як твоя, – жінка на мить замовкла, – твоя летить шкереберть: тендер програно, замовлення вичерпались, люди сидять без роботи… Твої люди.

Йому раптом зробилося зимно. Це ж треба, в таку спеку аж зуби цокотять.

– Костя якось дасть всьому лад.

Рената округлила очі:

– Отож бо, що якось. Толю, тобі загрожує банкрутство. Ти цього домагаєшся?

Він нервово торкнувся чола – чи, бува, не гаряче:

– Не знаю.

– Господи! Та ти ж стільки сил вклав у цю справу, стільки років, ти жив цим, а тепер…

Він полегшено видихнув, усвідомлюючи, що це – не лихоманка. Хворіти зараз не можна, не час.

– А чи жив?

Вона застигла біля вікна й злякано подалася назад:

– Ти усвідомлюєш, що говориш?

Він криво всміхнувся. Виявляється, прокидатися – боляче, так, як і кохати.

– Усвідомлюю. Нарешті усвідомлюю. Ренато, ти не зможеш мене зараз змінити. Зрозумій і дай час. Ти ж завжди уміла чекати.

Жінка підскочила й стала поруч. Він шкірою відчував її тепло – гаряче, мов розпечена лава.

– Тоді я знала, що чекаю на тебе, а зараз – не впевнена. Толю, повернися до мене. Чуєш? Хочеш… хочеш, я народжу дитину? Нашу з тобою. Пам’ятаєш, як ти цього хотів? Маленьку дівчинку. Я відчуваю, що це буде дівчинка.

Голова вибухнула, і думки поплили. Неймовірно. Рената погодилася? Зважилась перетворити своє розкішне тіло на інкубатор? Скільки разів до цього він умовляв її народити, натомість чув «не зараз», «зачекай», «ми не готові», і раптом вона наважилася рости, як повітряна куля, мучитись від токсикозу й прийняти пологове пекло. А все заради чого? Щоб він зміг отримати живу ляльку – нову, адже тоді заспокоїться, повернеться до себе колишнього, а заразом – поверне колишнє життя тій, яка йому народила. Анатолій вражено прошепотів:

– Ти справді хочеш дитину?

Жінка охопила шию й обійняла всім тілом – щільно, немов лещатами.

– Заради тебе я готова на все.