Розділ «I. Жiноча половина»

Тамдевін. Вовчі історії замку Гербуртів

Зупинилися в центрi Добромиля. Купили свiжоспеченого сiльського хлiба, сiрникiв, рису, томатної пасти, я набрала мiських смаколикiв для дiвчат, хоч Марiя й пручалася: «Не псуй менi дітей…» Люди тут ходили неспiшно, вiтаючись направо й налiво, обмiнювалися новинами. Уже йшли до «Жабки» з пакунками, коли Марiю зупинила якась жiнка. З цікавістю глянула в мiй бiк. Я привiталася й пiшла до авто, розглядаючи брукiвку пiд ногами й будiвлю ратушi, бiля якої припаркувались. Побачила на фронтонi герб мiста: яблуко, простромлене мечами.

Перше, що з’ясувалося дорогою до села, – яблуко на родовому гербi Гербуртiв та мiста Добромиля було зеленим. Не жовтим, не червоним, а саме зеленим. Не знаю, чому це було для мене важливо. Про цю особливiсть герба свiдчили, за словами Марiї, iсторичнi джерела.

I друге. Моя iдея продавати гобелени через дорогий салон видалася подрузi невдалою. I контракт, про який я домовилась, i його вигiднi умови Марiя сприйняла без ентузiазму.

– А хто їздитиме до Львова? Хто вiдвозитиме роботи? Я буду змушена вiдповiдати вимогам, виконувати умови угоди, спiшити… Не хочу. Контракт! Бр-р-р. Це не для мене.

– Невже тобi грошi не потрiбнi?

– Потрiбнi. Але перетворювати життя на гонитву за копiйкою не хочу. Менi достатньо того, що маю. Я живу по-iншому, Анно.

Посеред дороги йшов хитаючись дядько. Обережно об’їхали його, вiн впевнено махнув нам рукою: вперед, дiвчата! На обличчi у нього застигла щаслива усмiшка.

– Можна, звичайно, почуватися добре в будь-який ситуацiї, – я не могла зрозумiти Марiїної реакцiї. – Справа не лише в грошах. Але тепер такий час, що талановитий художник бiдним не буває.

– Менi достатньо того, що маю, – повторила вона спокiйно, нiби терплячий вихователь до дитини.

– А що ти маєш? Щоденну важку працю?

– А тобi легко? Кожному здається, що деiнде в чомусь iншому буде легше. А це не так. Я знайшла свiй… режим, чи що… Свiй ритм роботи. Його й дотримуюсь. Залишаю для своїх гобеленiв не бiльше двох годин на день. Ще й перерви роблю у два-три днi. Тому для мене стати до верстата – це радiсть, а не зобов’язання.

Побачили на узбiччi гурт чоловiкiв, якесь дивне зiбрання пiд парканом.

– Чого це вони?… – не зрозумiла я.

– А-а, то Iгор Бугай паркан лагодить, а хлопцi радять, що й як робити.

Ми повiльно проминули чоловiкiв – усi повернули за нами голови. Сидiли навпочiпки, пихкаючи цигарками, або стояли iз замисленим виразом облич, немов і не в розпал робочого дня. Лише один прибивав до нових дерев’яних прогонiв новi штахетини.

– А успiх не цiкавить? – повернулась я до нашої розмови. – Чи тебе приваблює прижиттєва iсторiя Пiросманi?… Або Ван Гога?

Марiя хмикнула:

– Куди тебе понесло…

– Митець мусить бути нав’язливим. Iнакше стане вiдомим лише пiсля смертi. Скiльки ти знаєш талановитих художникiв? Набагато бiльше, анiж вiдомих, чи не так? За умов жорсткої конкуренцiї недостатньо бути талановитим. Грошей та успiху на всiх не вистачає. Я знаю, як узяти те, що тобi належить. Чому ти пручаєшся, не збагну…

– А з чого ти взяла, що я хочу, аби цi гобелени коштували шаленi грошi й були доступнi лише жирним котам? Їх можуть купити тi, кому вони подобаються. А до чужого успiху менi байдуже. Мене жаба не тисне.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тамдевін. Вовчі історії замку Гербуртів» автора Вдовиченко Г.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „I. Жiноча половина“ на сторінці 24. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи