Розділ «Історія друга Таша з Александерплац»

— Уяви собі, так воно і є!

Клята Барбара завдяки пластиці позбулася носа, який уже всім набрид, і тепер ганяє по Бабельсбергу з новесеньким — ідеальної форми.

— Бляха-муха! — вихопилося у Таші.

На запитання німкені, що означає «бліяха-мукха», відповіла, трохи поламавши голову над тлумаченням:

— Щось на кшталт «вау»!

Якогось четверга Штефанія зустрічала Ташу, як завжди, в ліжку. Та цього дня обличчя бідолашної було вщерть забинтоване. Красуня стогнала, як поранений боєць, бездумно вирячившись у стелю. Цього дня прибирання відклалося до кращих часів, бо Таша перекваліфікувалася на сестру милосердя, виконуючи забаганки прооперованої Штефанії, яка зважилася на пластичну операцію, не надто заглиблюючись у причинно-наслідковий аналіз.

— Я сподівалася, прийду, вони відріжуть зайве, я й піду додому… Навіть не думала, що буде біль, кров, шви та бинти, — скаржилася, по-дитячому зітхаючи. — А сука Барбара про це нічичирк, — мало не плакала.

Лікар видав Штефанії рецепта на заспокійливі ліки. Таша, пересилюючи страх, вколола у стегно німкені наркотики. Штефанії стало краще, а може, навіть зовсім добре, бо вона почала молоти бозна-що про оргазми, члени й вагіни, дурнувато гигикаючи і намагаючись показово торкнутися своїх геніталій та грудей. Наталка тримала Штефі за руки, допоки та не пірнула в неспокійний сон.

Ввечері до Штефі прийшла подруга, яка не представилася українці, ба навіть не подивилася на неї. Кинулася до ложа актриси, ніби та була на смертному одрі. Стоячи на колінах перед ліжком, молодиця поклала голову на матрац та ритмічно пошморгувала носом.

— Можеш іти! — наказала Таші гостя, не змінюючи пози.

— До побачення, Барбаро! — відповіла зверхньо Наталка й вирушила додому. Вона була впевнена, що це саме Барбара, бо її ніс дійсно вражав досконалістю.

За тиждень Штефі влаштувала невеличке свято з приводу свого повернення до тями. Її ніс був скалькований із носа клятої Барбари, але Штефі така модель личила значно більше. «Барбі з’їде з глузду!» — посміхалася Наталка. Під очима Штефанії досі синіли кола, на роботу вона не ходила, давала новому обличчю пристосуватися до життя. Ввімкнувши музику, налила два келихи білого вина.

— Сідай, подруго, бахнемо по одній, — в не притаманній собі манері висловилася німкеня.

До вечора обидві наклюкалися так, що не могли ходити, тому вляглися поруч на ліжко. Німкеня наказала, аби Ната не залазила під ковдру, проводячи таким чином між собою й нею кордон.

— Боже! — о дев’ятій ранку в п’ятницю заволала Наталка. — Я ж запізнююсь до Штраубе!

Вхопила торбу, абияк нацупила на себе одяг. Наостанок наважилася збудити актрису, аби поговорити щодо вчорашньої платні.

— Ташо, побійся Бога, — повільно, не розкліплюючи повік, вимовила Штефі. — Ти хіба вчора працювала?

І то правда. Вона ж учора пила. Але ж не зі своєї волі. Бажання роботодавця — закон. «От сучка!» — вперше скинула німкеню з Олімпу Наталка й погнала на іншу роботу.

У фрау Штефанії Грантбург працювати було дуже цікаво, завжди якась несподіванка, нові ідеї. Богема — що тут скажеш?.. Чи то від нудьги, чи від нестачі освіти німкеня видумувала собі на голову нові пригоди. За місяць вона мала їхати на відпочинок у якусь надзвичайно дорогу діру, на острів чи півострів, куди пхаються всі товстосуми Німеччини. Акторці вдалося підчепити такого жевжика, котрий спонсорував її мандрівку. Єдиним мінусом у цьому було те, що…

— Він поставив умову, що я маю схуднути… — розповідала Штефанія, не відходячи від дзеркала.