Розділ «Історія друга Таша з Александерплац»

Таша з Александерплац

На початку вісімдесятих тато Наталочки Зоревій привіз їй із Болгарії шкіряного плаща, з яким вона увійшла у топ-десятку найкрутіших модниць свого міста. Саме тоді зметикувала, як файно бути неповторною й карколомною красунею. На зріст Талочка була трохи нижче середнього. Така собі Крихітка. До неї активно залицялися хлопці, якими дівка розкидалась, як грушками-дичками, зібраними в поділ при дорозі. Втім, не сказати, що саме верхній одяг робив цю особу ексклюзивною в очах протилежної статі. Скоріш за все, магнітила до Наталки її нестримна енергія, яка вихлюпувалася в простір із невеличкого тіла.

До дев’ятнадцяти років Наточка займалася бальними танцями. Їй навіть деякі зацікавлені тренери пророкували велике майбутнє у латиноамериканській програмі, якби не одне «але». Бальний танець, як відомо, — справа колективна, точніше парна. Отже, аби досягти успіхів, потрібно мати поруч із собою достойного танцівника. Хлопці у часи її молодості не надто захоплювалися танцюльками, їм би стінка на стінку, хто сильніший, чи виявляти найшвидшого у велоперегонах, або хоч футбол, щоб аж до крові…

Наталка змінювала партнерів, допоки могла, а тоді покинула спорт, вступивши до столичного інституту на гребені слави — взявши перший кубок обласної першості. Закінчивши вищий навчальний заклад, повернулася до рідної Вінниці й зайнялася тренерською роботою. Працювала тихо-мирно у міському палаці піонерів, який згодом змінив назву на більш благозвучну — Палац дітей та юнацтва.

Єдиним справжнім коханням Наталки Зоревій був джайв. Мало хто знав, що воно таке, отой джайв, а Ната несла його в сірі маси, пропагуючи норовисте дриґання ногами й вихиляси дупою на численних дискотеках, які відвідувала чи не щовечора. Отак і танцювала: зранку до шести з дітлахами, а після закінчення роботи використовувала денс[25] як відпочинок.

У двадцять чотири випурхнула заміж за найбажанішого нареченого в радіусі трьохсот кілометрів. Довго шукала, але таки дочекалася гідного для себе чоловіка — рок-музиканта, вокаліста місцевого гурту, добре знаного й за межами області, і навіть у польському Пшемишлі[26]. Лабали[27] пацани класичні рок-н-ролли, копіювали Елвіса й Рея Чарльза[28], особливим успіхом користувались у багатих донечок заможних батечків. Але проста дівчина Наталя, поставивши конкретну мету, повідганяла від довговолосого красеня Микити всіх потенційних претенденток на місце у ліжку легендарного для вузьких кіл рок-виконавця.

У складні дев’яності богемне подружжя перекваліфікувалося, вимушені були зрадити мистецтво й податися на менш популярні професійні ниви. Наталка з Микитою взялися возити з Польщі килими. Надривали руки й пупи, але змогли сколотити початковий капітал, який заковтнув шість років молодого сімейного життя. У постійних мандрівках не було коли чоловікові й дружині думати про те, аби завести дітей. Коли Наталка поверталася з відрядження, туди мав від’їжджати Микита, мали лиш якісь хвилини, аби приклеїтися одне до одного тілами, — й розбігалися в різні боки. Діти так не з’являються — поспіхом, кажуть, лише мухи плодяться.

Коли країну припинили трусити відгомони «пєрєстройкі[29]», коли почав пускати тоненькі несміливі паростки середній клас, Кулібаби (а саме таке прізвище Наталці дісталося від чоловіка) відкрили свій бізнес. Ті ж самі килими, але їздили за ними та продавали найманці. Наталка й Микита нарешті змогли насолодитися товариством одне одного. Та за роки шлюбу, що базувався виключно на сімейному бізнесі, вони розгубили жагу кохання, щезли безслідно спільні інтереси. За столом на власній кухні недобудованого приватного будинку, який нещодавно почали зводити, мляво спілкувалися. Розмова сама по собі сходила в русло килимових тем: килимові покриття, штучні килими, переваги та недоліки квадратних чи погонних метрів, дизайн, якість і кольорова гама товару. Ната почала настирливо та повсякчасно домагатися від чоловіка дитини. Попри те що він і сам був би радий, у них нічого не виходило. Дружині тоді стукнуло тридцять вісім, і лікарі як один сповіщали, що пізно, потяг рушив, треба було раніше думати.

— Може, візьмемо з притулку? — несміливо пропонувала Наташа, в якій бозна-чому прокинулися материнські інстинкти.

— Мені й так добре, — відповідав Микита, бринькаючи на нещодавно купленій гітарі. — Треба думати, що з бізнесом робити. Всі вже набралися тих килимів, торгівля спинилась.

Наташа знала, що прибутки не ростуть, а витрати збільшуються. Так недовго і взагалі вийти в «мінус».

— Давай усе, к бісу, продамо, а купимо магазин музичного обладнання. Я там інструментами торгувати буду, — придумав Микита.

— А я що робитиму? — запитала вголос, додаючи про себе: «А що я зараз роблю?»

— А що ти зараз робиш? — проспівав чоловік.

Наталка, не розмірковуючи, в одну мить випалила:

— Я поїду за кордон.

— Зараз немає коштів на відпочинок, — співав Микита, дивлячись на струни. А ті під його заскорузлими пальцями видавали фальшиві звуки.

Згодом було вирішено, що так жити більше не можна, потрібно щось змінювати. Хата недобудована, бізнес став. Та і який то бізнес за нинішніми мірками?.. Років п’ять тому ще можна було на це жити, а тепер?

— Усі їдуть до Італії — і я чкурну. Подивлюся світ… — відчайдушно мріяла дружина.