Розділ «Історія друга Таша з Александерплац»

Ернесто знав про Росію (він думав, що Таша саме з цієї країни, й переконувати його не було сенсу) зі страшних казок, що їх любила розповідати йому в ранньому дитинстві бабуся — трохи пришелепувата графиня фон Дитріх.

— Ми вміємо добре різати людей ножами, — зімітувала бандитську манеру, тримаючи в руці чималого тесака, бо саме взялася за нього, аби сполоснути.

Побачила, як у принца здригнулася нога. Тоді голосно засміялася, кинула холодну зброю на стіл, попередньо витерши перекинутим через плече рушником.

Італійський німець вимушено посміхнувся, і, коли вже мав зовсім розслабитися, Таша підійшла до нього впритул та поцілувала з усією пристрастю, на яку лише була здатна. Вчинила так заради вистави, яку спонтанно вирішила показати пихатому Ернесто. Від поцілунку той очухався не відразу. Наталка рвонула до кімнати, ввімкнула перший-ліпший диск і взялася цибати кімнатою. Незважаючи на велику перерву в тренуваннях, Таша втнула професійний джайв. Ернесто аж рота розкрив від захоплення. Таша вимкнула музику, вихопила з полиці альбом репродукцій відомих художників і почала сходу розповідати про кожного з них. Ще замолоду цікавилася живописом, але Бог не дав хисту до малювання, тому її інтереси спрямувалися виключно на теорію.

Лекція увірвалася так само раптово, як і почалася. Таша пішла на кухню доробляти свою чорну роботу.

— Ти розумна! — оговтавшись, вимовив Ернесто й зашарівся точно як сестра.

Таша сумно посміхнулася, погладила по плечу цього тридцятилітнього хлопчика.

— Йди, Ернесто. Мені треба працювати, — попросила, і він тієї ж миті виконав прохання. Від дверей почувся його голос: — Вибач! — і зойкнули двері.

Наталка зібрала собі чималий гардероб фірмових якісних речей, але на роботу вдягала старі, навіть старечі плаття. Аби не виділятися. Ну хто де бачив, щоби прибиральниця ходила у шикарному діловому костюмі? Дозволяла собі форсонути у вихідні, коли запрошувала гостей, або по буднях увечері перед сном. Наряджалася, крутилася перед великим дзеркалом, уявляючи, як приїде додому, як її зустріне Микита, як вони разом підуть до дитячого будинку, аби взяти собі хлопчика. На чужині Наталка багато передумала на цю тему, і тепер їй кортіло мати не лише хлопчика, а й дівчинку.

Микита виходив на зв’язок усе рідше, сама Таша раз по раз не могла додзвонитися до коханого. Його завжди не було вдома, а мобільний говорив механічним голосом, що він поза зоною досяжності. «Дійсно так — недосяжний», — сумно думала Наталка.

— У мене в неділю велика вечірка, — сказала Габріела через рік після того, як Таша почала у неї працювати. А може, й раніше чи пізніше… Часові межі стерлися в голові українки, вона не могла отак сходу сказати, скільки вже перебуває у Німеччині та й на Заході загалом. — У мене в неділю буде вечірка! — повторила німкеня, штурхаючи Наталку, яка на мить задумалася. — Хочу, аби ти прийшла.

— На вечірку? — запитала спантеличена Таша, бо ж знала, що зазвичай такі збіговиська влаштовуються виключно для аристократів, навіть напівкровкам вхід суворо заборонений.

Габріела виправилася, відчуваючи, що неправильно сформулювала думку.

— Обслуговувати. Подаватимеш напої, наїдки. Митимеш посуд… Ну, і таке інше. — Габі обдивилася українку з голови до п’ят. — Лише… — Жінка завагалася, було видно, що не хоче образити Ташу. — Лише… тобі потрібно у щось інше переодягтися… Розумієш? Тут будуть такі люди… Краще, щоб вони той…

— Немає питань! — випалила Наталка, радіючи, що зможе показати власну неповторність та підтримати імідж своєї держави на європейському рівні.

У зазначену неділю прибиральниця прийшла до принцеси заздалегідь, за кілька годин до початку вечірки. Мусила-бо приготувати все до бенкету, порозпихати по кутках зайві речі, звільнити велику кімнату від стола, горщиків, картин, дошки для прасування та іншого непотребу. Зустріла хазяйку в своєму вбранні, традиційному, всім знайомому, — сіра вовняна спідниця, синій тонкий светр і теплі панчішки. Габріела навіть рота розкрила від здивування. Її очі говорили благально: «Я ж просила». Наталка заспокоїла німкеню, перевела розмову на інше, поцікавилася, у що вбереться сама принцеса. Габріела, сяючи від щастя, поманила Ташу за собою й, загадково всміхаючись, підвела до шафи. Відкрила дверцята, наче зачаровану скриню, витягла плічка із сукнею. Погладжуючи блискучі хвилі шовкової тканини, попросила:

— Допоможи!

Тіло Габріели з великими труднощами було запхано до вбрання, на декілька розмірів меншого, ніж було необхідно цій телиці. Прибиральниця не змогла опанувати емоції та скрушно зітхнула. Добре, що перевдягнена принцеса прийняла її зітхання як захоплення. Зелена сукня без бретельок була пошита так, що тканина збиралася складками навколо міцного корпуса й робила Габріелу схожою на діжку для фікуса, яку попередньо задрапірували зеленою блискучою ганчіркою. Невизначеної довжини туалет ділив руду німкеню на три частини. Окремо було погруддя — рожева правиця, вкрита веснянками та рудим пушком, ковбасою переходила через зону декольте у ліву руку, по лінії грудей тіло перетискалося краєм сукні. Друга частина — зелений квадратний континент. Нижня частина Габріели складалася з її міцних ніг у зелених шовкових панчохах. Ну чисто тобі фікус, лише росте він донизу. Надто вузька сукня не давала можливості німкені ходити так, як вона звикла. Коли жінка рушила до дзеркала, аби помилуватися собою, тканина затріщала. Габі видихнула повітря, яке затамувала, влізаючи в цей мішок, і задріботіла по коридору, стиха лаючись. Її мучила складна дилема: взувати підбори чи досить лише сукні, аби наповал вразити гостей. Наталка не втручалася у важкий процес вибору Габріели. Взялася за облаштування святкового інтер’єру.

О дев’ятій почали сходитися запрошені. Наталка вирішила не виставляти носа з кухні, допоки не буде наказу виносити напої. Про час виходу служниця мала б довідатися з того, що буде увімкнено музику, такий собі «Але-оп!» від пані Габріели. Це вони придумали разом.

Знаючи, що ніхто не зайде до кухні, Таша швиденько привела себе до ладу: вбралася в червону спідницю-олівець, шовкову тілесного кольору блузу з великим кокетливим бантом на шиї, тонкі безколірні панчохи, завдяки яким стрункі ноги Наталі виглядали ще більш привабливими. Наостанок Таша взула класичні черевички на тонкому підборі. Ансамбль завершували витончені браслети на зап’ястках і дивовижно гарні сережки, що звисали аж до лінії плеча. Одяг придбала, зазирнувши до магазину, який порадив Майкл. Крій вигідно підкреслював дивовижну фігуру Таші. Вона почувалася у цьому костюмі кінозіркою. Завершальним акордом стали легкий макіяж і вишукано-проста зачіска — зібране в пучок волосся, лише одне тоненьке пасмо ніби ненавмисне вибилося та падало на щоку.