Розділ «4/4. В ритмі життя»

Ви взяли до рук цю книжку, саме цю. Саме до неї — з-поміж десятків інших — потяглася рука, чи саме її простягла вам рука того, чия думка для вас важлива… Можливо, вас привабило лоскітне слово «гастарбайтерки», може, задерикувате «джайв», та ще й із закордонним, а тому романтичним акцентом — «берлінський»… Хай там що вами рухало, вибір зроблено, і він — правильний.

В одній із трьох героїнь роману «Гастарбайтерки» ви впізнаєте себе, бодай кілька своїх рис. Наталка Доляк пише про українок: відданих, працьовитих, лагідних, зосереджених, гарних і, звісно, по-своєму нещасливих. А як інакше, коли живеш на повну, в ритмі 4/4? Інакше або не можеш, бо такий характер, або не можна, бо обставини такі…

Колись прекрасна дружина Галина Манькович, ставши тягарем для власного сина, виїжджає за кордон, де отримує нове ім’я — Халла. Забезпечена й енергійна, але бездітна і незаякорена Наталя на чужині стає Ташею, знайшовши простір для розкриття свого джайвового характеру. Колишня спортсменка і просто красуня Лариса, не бачачи на батьківщині можливостей забезпечити нормальне життя собі, маленькому синові й мамі, вирушає на заробітки. Їй теж надають нове ім’я, ще й таке витончене: Лаура, оспівана Петраркою… Але недарма кажуть: «Не мавши щастя змалку, не матимеш до останку», — колись уже обпечена на інтимі Лаура з вогню потрапляє в полум’я…

Можливо, і вас уже відвідували думки про гастарбайтерство чи навіть еміграцію. Можливо, і вам на рідній землі буває тоскно, холодно і безвихідно — бо нема на батьківщині пророка, і пророцтва здійснюються лише похмурі, і дерева колись були вищі, і вода чистіша, і люди щасливіші. І здається, що десь там, далеко, звідси не видно, — там усе інакше.

Виявляється, там дійсно все по-іншому. Але чи краще? Чи стала щаслива Халла, яка багато років прислужувала літній пані і заробила тисячі умовних одиниць? Чи знаходить себе на чужій території Лаура, котра засинає і просинається з єдиною мрією — побачити і притиснути до себе свого сина, а не чужого? Чи заспокоюється серце невгамовної Таші, яка має роботу, що її влаштовує, друзів, із якими їй весело, навіть подобу сім’ї? Вона знайшла більше, ніж втратила, але чи не зависокою ціною?

Мандруючи разом із Халлою, Ташею й Лаурою різними країнами Європи, вулицями і районами Берліна, ви побачите їх живими, неглянцевими, натуральними. Столиця Німеччини промовить до вас неочікувано м’яко, ви торкнетеся вельветових сидінь у комфортабельних вагонах убану і побачите фігури різнокольорових ведмедів. Вам (можливо, знову) захочеться сюди приїхати, але ви сто разів подумаєте: як хто — гостя, прислуга чи… Третій варіант найскладніший, найнеймовірніший, але чи такий неможливий?

Утім, над цим і над усім іншим можна і не замислюватися, а просто читати ритмічний, місцями веселий, драматичний, часом аж до трагедії прекрасний роман про те, як жити, коли жити, здається, ніяк… І не дивуйтеся, якщо, читаючи його, ви проґавите улюблений серіал, проїдете свою зупинку, забудете приготувати вечерю чи навіть запізнитеся на зустріч. Відчуття, подаровані цими сторінками, окуплять усе сповна.

Закони буття однакові для всіх — для тих, хто вдома чи на чужині, для юних і зрілих, для тих, хто на вершині або тимчасово в ямі. «Гастарбайтерки» Наталки Доляк нагадують ці непорушні рятівні правила-рухи. Коли все валиться з рук і летить чортам під хвіст — увімкни джайв. Коли опускаються руки і підкошуються ноги — увімкни джайв. Коли в грудях камінь замість серця, а сльози накочуються, скільки їх не ковтай, — увімкни джайв. Попри все, за будь-яких обставин — життя прекрасне, хай йому джайв!

Ольга Хвостова