У бій за волю

Ніби задрожала…

Розсунула, відхилила…

Та сама у хату,

А за нею о, Господи,

«Батьку рідний, тату!!» —

Закричала, тай зомліла…

Старець подивився,

Та на силу — «Доню рідна!»…

Та так й повалився

І заридав страшно-страшно…

(Йвась підняв на руки)

— Простіть мене, мої діти,

О, кари, о муки! —

Тай замовкло, наче в гробі.

Лише вітер віє,

То застогне, заридає,

То знов заніміє.

А років, мабуть, через десять,

Зоя з діточками

Несла вінок на могилку