Розділ «Частина третя Ванда»

– А коли в Здолбунові переховується наш поранений побратим і німаки про це знають, вони що – дозволять нашій чоті зайти в місто та вільно взяти свою людину? Ти се хочеш сказати, Східняче? Ти так се розумієш?

Глухий кут.

Та відповісти Коломієць не встиг. Почув позад себе рух, озирнувся.

Не встиг нічого зробити – удова, про яку всі, захопившись суперечкою, забули, тихцем шаснула до хати й виринула назад, тримаючи в руці не знати звідки взятий револьвер.

Збишек стояв найближче до неї.

Рука Ксені не здригнулася – поляк отримав одну за однією три кули в живіт.

Наступна куля мала бути Ванді. Але тепер Максим уже перехопив руку вдови, легко вивернув. Револьвер випав, Коломієць відкинув його геть носаком, рявкнув, ніби щойно втратив велику надію на справедливість:

– Ти що? Ти що зробила, жінко?

– Пусти!

На Коломійця дивився револьвер Гармаша. Він розтиснув руки. Ксеня відступила, зиркаючи на чужинця з неприхованою ворожістю.

– У нас так, – мовив Гармаш. – Не дивуйся, Східняче.

Ванда тим часом уже присіла біля застреленого товариша, якого побачила вперше лиш нині вночі. Торкнулася рукою тіла, з якого виходило життя, мовила, не повертаючись:

– Стріляйте. Хутко, стріляйте.

Чи Максим помилявся, чи в Гармаша враз із невідомих причин відпала охота. А Савчучка, дивлячись Коломійцеві просто в очі, сказала:

– У мене лях мужа закатрупив. Тепер усе.

На цих словах вдова перехрестилася.

Запала гнітюча тиша. Попри побоювання Максима, на постріли ніхто не поспішав. Благо, хата крайня. Порушила мовчання Ванда.

– Поховайте його, – голос звучав глухо. – Шкоди нікому в цьому селі та людина не зробила.

– Я займуся, – швидко пообіцяв Максим. – Лопату б мені, га, хазяйко?

– Не тут, – сухо кинула Савчучка. – Отам, за селом, біля лісу.