Розділ «Частина третя Ванда»

– З нами піде, – сказав Максим. – Узяли, Гармаш. З обох боків.

– Я? Ляха? – скреготнув зубами повстанець.

– Ну, тут усе ясно, – зітхнув Коломієць, мовчки підставив Збишекові своє плече.

Він не відчував, що зовсім зміцнів після табору, бо насправді відтоді минуло небагато часу. Та все ж здивувався сам собі: удалося мобілізувати приховані ресурси організму, і виявилося – хоч остаточне відновлення не настало, проте й виснаження не остаточне. Є ще порох у порохівницях, чоловіка дотягне.

Вийшовши на околицю Гніздян, послухав Гармаша й повернув до першої ж хати з краю села. Був попереджений – там зустріне вдова, Савчучка Ксеня, давно допомагає повстанцям, її нічим не здивуєш. Так і сталося: молодицю не заскочила поява нежданих гостей. Лиш шугнула з двору дітей, Славка й Галю, привіталася з Гармашем, якого вочевидь знала, кинула стриманий і здивований водночас погляд на Ванду й Збишека, та нічого не сказала. Замість неї заговорив Гармаш:

– В’яжи ляхові руки, тягни до пивниці. Ксеню, покажеш.

– Пощо ляха в мою криївку! – стрепенулася вдова. – Не для таких копана!

– Зачини, аби не збіг. Далі доправимо обох до відділу СБ.

Коломієць укотре за цей день не витримав:

– Вони не полонені, скільки разів казати! Розійдемося тут, у різні боки!

– Ти тут не наказуєш! – гаркнув Гармаш.

– Нехай так, – поступився Максим. – Тоді відведімо пораненого подалі від очей. Де там можна заховати, показуйте, бо не сидіти ж йому тут, посеред двору.

Аргумент був для Гармаша помітно не прийнятним, проте він, трохи подумавши, погодився.

– Хай так. Я сам відведу.

Ванда обвела поглядом усіх присутніх, затримала на Максимові:

– Dziękuję.

– На здоров’я.

– Чому ти Східняк?

– Так назвали, – хотів додати, що отримав псевдо лиш кілька годин тому, та передумав, замість того додав: – Бо тут я східняк.

– Не важливо, – Ванда повернулася до Гармаша. – Я не прочистила рану. Тобто… умію, нас учили, чистила. Але, мабуть, погано. Інфекція могла потрапити.