Розділ «Частина друга Свої»

З криком повернувшись, жінка кинулася до розчахнутих дверей. Назустріч вийшов один із партизанів з оберемком якихось речей, зав’язаних у зроблений із простирадла клумак. Друга рука стискала ППШ, тому не зупинив молодицю, відступив.

Максим до болю закусив нижню губу.

Савелій Болотов, він же Савка.

Її зустрів інший, виходячи за товаришем і ховаючи на ходу пістолет у кобуру.

– Діти…

Навздогін пролунав переляканий дитячий крик – гукали маму. Ноги знесиленої жінки підкосилися, вона осіла на землю, затулила лице долонями.

– Полякав трошки, – буденним тоном пояснив партизан. – Казав, аби мовчали, так ні. Шмальнув – язики у вишкварків повідбирало.

Його Коломієць теж впізнав.

Стиснув кулак, відрослі нігті вп’ялися в долоні.

– Нічого не буде твоїм байстрюкам, – Дмитро Зубов на прізвисько Зуб говорив знайомим Максимові спокійним тоном. – Це ми тебе попередили, дура. Наступного разу не грітимете своїх бандер. Усе для фронту, усе для перемоги, чула?

– А вона, глянь, яка кругла! – озвався партизан із хусткою, кивнувши на молодицю.

– Ніколи зараз, – зазначив Зуб, нахилився до жінки, узяв рукою за підборіддя, підняв голову, змусив дивитися собі просто в очі. – Ти почула? Сподобалася моєму товаришеві. Є привід повернутися, любов закрутити. Не все ж бандерівцям лишати, треба й радянським воїнам шматочок.

Жінка голосно схлипнула.

– Князь, лиши того діда. Робити більше нема чого?

Знизавши плечима, Князєв відступив від жертви на кілька кроків, поцікавився:

– Надибали щось, крім сала, га, Зубе?

– Та ми сало й не шукали. То хай голодні. Глянь сюди.

Зі своєї позиції Коломієць не міг розглядіти, що саме Зубов витягнув із кишені й показав, хвалячись, Князєву. Підкинув у руці, а коли Князь потягнувся – жартома стукнув по долоні.

– Лапи геть. Потім поділимо. У них тут, бач, ледь не в кожній хаті рижйо [31]. Забагатіли, кажуть, за Польщі.

Старий закректав, застогнав, спробував сісти. Це йому вдалося з третьої незграбної спроби.