Розділ «Частина друга Свої»

Чорний ліс

– Розчарую, лібхен. Ти себе переоцінюєш. Чи, скажімо так, занадто високо цінуєш. Як ти називаєш Хольмана? Диким кабаном? Схоже, дотепно. Не знаю, мабуть, трапляються стурбовані сексом wildschwein, бо твій капітан Хольман чіпає всіх жінок, до яких може дотягнутися рукою. До речі, руки в нього коротенькі. Просто відходь подалі, і він заспокоїться.

Сперечатися не хотілося. Тим більше не бажала роздмухувати проблему, адже так мимоволі приверне до себе надмірну увагу не лише офіцера-пропагандиста і не тільки слідчого гестапо, з яким ділить ліжко. Німці з початком активізації партизанів усіх мастей, від радянських до українських, не кажучи вже про польських, стали надто підозрілими. Хоч Ванда Мостовська, згідно з метрикою, наполовину німкеня, однаково не може мати рівні з чистокровними арійцями права.

Значить, поскаржившись на дії німецького офіцера, вона неодмінно приверне додаткову увагу до себе. Наслідок цього – почнеться перевірка, бо того вимагають інструкції.

Рано чи пізно за нею вирішать стежити. Просто так, без підозр, задля очистки совісті.

Хтозна, чи не поставить стеження під загрозу якусь важливу операцію, яка готується саме зараз і в яку вписана Ванда, безпосередньо пов’язана не лише з підпіллям, а й з Армією крайовою.

Тож, поміркувавши, вона вирішила дати собі раду з капітаном Хольманом сама. І не чекала, що в його кабінеті буде ще один чоловік, Станіслав Юркевич. Тому, коли Франц, із незграбною галантністю поцілувавши їй руку, зачинив двері зсередини, Ванда не відчула загрози. Справді, не викликав же він цього сутулого, лисого, мов коліно, типа, аби давати собі волю з перекладачкою при свідкові.

– Щоб не заважали, – пояснив Хольман, потер руки й повернувся за стіл. Німецький пропагандист був чимось помітно заклопотаний та захоплений водночас, тож відразу форсував справу: – Ви ж знайомі з паном Юркевичем, фройляйн Вандо?

Так, Мостовська знала його.

Юркевич опинився в Здолбунові цією зимою, говорив тільки російською, виглядав переляканим, тому багато й охоче виступав на різних мітингах. Усякий раз, починаючи говорити спокійно, він дуже швидко накручував себе, піднімав градус емоцій, під фінал промови доводив себе ледь не до сказу, бризкаючи слиною. Ванда не могла зрозуміти, кого з німецьких вождів він при цьому мавпує. Німецька хроніка в кінотеатрах, яку завжди крутили перед німецькими ж фільмами, майже ніколи не обходилася без кадрів, подекуди цілих фрагментів із чергових звернень до нації Гітлера або Геббельса. Утім, Ванда припускала: Юркевич міг наслідувати когось із комуністичних лідерів, про яких знала дуже мало.

Раніше він працював у більшовицькій газеті.

Коли чотири роки тому радянська влада почала вкорінюватися тут, на польській території [21], Станіслава перевели з Ленінграда до Львова. Там тридцятип’ятирічний комуніст спершу працював в одній зі створених на потребу нової влади газет, що пояснювала новим громадянам політику партії російською мовою. Потім очолив її. А коли в сорок першому прийшли німці, не встиг відступити, точніше утекти разом зі своїми. Кілька днів переховувався десь на міській околиці, аж поки його не видали вже німецькій владі в обмін на лояльність. Юркевич не втомлювався жалітися, що місцеві жителі виказали його, аби дістати можливість визволити з гестапо якогось свого родича. Виміняли чи ні, лишилося за дужками – того випадку стало досить, щоб колишній редактор зненавидів усе, так чи інакше пов’язане з Україною.

На співпрацю з німецькою владою пішов, аби повною мірою дати волю праведному гніву. Хоч Ванда підозрювала, що свою справу зробили кілька місяців концтабору, та не засуджувала Юркевича за це. Люди не народжуються, щоб витримувати життя в табірних умовах. Тим більше, не всякий наділений сильним духом, і Станіслав був серед таких. Своїх же слабких вистачало й серед поляків. Ванда знала про всі ліквідаційні акції, спрямовані бійцями Армії крайової проти зрадників та колаборантів. Проте Юркевича поляки не чіпали.

Його взагалі ніхто тут не чіпав. Тому й попросився сюди, у глибокий тил.

Спершу, написавши заяву про відмову від членства в комуністичній партії через прозріння з приводу руйнівної політики більшовизму, він працював у пропагандистському відділі дистрикту Галичина [22]. Та дуже скоро з’ясувалося – користі від нього мало, бо агітувати за німецькі порядки проти більшовицьких саме на тих землях особливої потреби не було. Навпаки, треба було підбирати кадри, здатні протистояти питомо українському підпіллю, яке мало в Галичині більший вплив, аніж польське, і тим більше більшовицьке: того близько не було. Через те Юркевича вже восени сорок першого спрямували до Смоленська, для роботи в газеті «Новий шлях» [23].

Там Станіслав проявив себе з гарного боку й навіть заслужив право відвідати Райх, аби потім описати свої позитивні враження на газетних сторінках. Кожна така публікація мала надихати росіян дружно й добровільно їхати на роботи в Німеччину або докладати зусиль, будуючи німецький порядок у себе вдома.

Коли тамтешні партизани оголосили Юркевичу смертний вирок і справді мало не вбили, він упав у ноги своєму начальству, молячи про захист. Тож минулого літа Станіслава перекинули до Рівного, де він занурився у творення агітаційних листівок та газет, призначених для поширення в наближених до лінії фронту генеральних округах Райху. І ось тепер ним підсилили Здолбунівський район – мусив допомогти впоратися з саботажем місцевих жителів своїм полум’яним словом.

Його часто возили по таборах, де колишній комуніст палко виступав перед полоненими, значна частина яких бійці та командири Червоної армії, вихідці з Росії, а також східних та південних частин України й Білорусії. Поява вчорашнього комуніста, який може власним прикладом показувати, як добре служити великій Німеччині, приносила плоди. Візити чи, як іменував сам Юркевич, гастролі майже завжди увінчувалися згодою кількох полонених перейти на німецький бік. Після чого їх найчастіше записували у веркшуци або шума [24]. Агітаційні таланти Станіслава цінувалися, і його діяльність не могла пройти повз увагу Ванди. Принаймні, як працівниця комендатури, вона мусила знати, хто він такий і чим займається. Тепер же, побачивши його в кабінеті Хольмана, подумки спитала себе, що тут, серед двох пропагандистів, робить вона.

– Особисто не знайома, – відповіла. – Проте пан Юркевич персона в наших краях досить відома.

Вони говорили німецькою, і Ванда звернула увагу: росіянин, слухаючи, тримається напружено й водночас виглядає розгубленим. Не розуміє, розуміє погано, розуміє не все. З трьох припущень правильним їй видалося третє. Тісно працюючи з німцями досить тривалий час, людина хоч не хоч, але мусила б навчитися мови бодай на примітивному рівні. Судячи з того, що таланти Юркевича німецька влада активно використовувала для пропаганди й агітації серед тих, хто розуміє лише російську, з ширшими комунікаціями той таки мав проблеми. Тож не стрималася, уточнила:

– Вибачте, гер капітан, пан Юркевич нас із вами добре розуміє?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний ліс» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Свої“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи