Розділ «Ярослава Острук»

Очевидно, графівна в леґенду не вірила, а слово «любов» було їй зовсім незнане.

Тільки деколи, тоді, як у саду цвів жасмин, а здалека доходила тужлива мелодія, щось бунтувалось у ній. У таку ніч вона, сп’яніла від пахощів жасмину й музики, мріяла про кохання. Це сусід Мирон грав на скрипку та непокоїв її серце.

Але вранці вона, вже зовсім зрівноважена, на привітання Мирона відповідала холодним «добрий день», розуміючи, що було б безцільно кохати на десять літ молодшого хлопця – звичайного скрипаля.

Графівні, якій життя нічого не дало, можна було хоч мріяти. Вона мріяла про чудову кринолінову сукню її бабуні й ще про когось, зовсім їй незнайомого, когось такого, що його очі нагадували б очі скрипаля Мирона.

Здається, в житті графівни ніколи б нічого й не змінилось, якби не химерний жарт долі. Цим жартом долі був лист із Америки від сестри мами, а її тітки, пані Александри.

Христина знала, що в Америці живе її тітка й що покійна мати довший час сподівалась на допомогу сестри, щоб відкупити продане бабунею майно. Однак листи сестри були такі, що розвіяли всю надію.

Несподіваний лист і залучені в англійській мові документи Христину чимало здивували.

З цікавістю читала:

«Дорога Христино! Коли цей лист читатимеш, мене вже між живими не буде, тому перед смертю хочу відплатитися за кривду, що колись заподіяла вам.

Було це по смерті нашої мами, а твоєї бабуні. Ціле наше майно зруйнував чоловік, що йому повірила твоя бабуня, закохана в нім. Побачивши безвихідність свого положення, вона відобрала собі життя.

Тоді я, молода, енергійна дівчина порадила твоїй матері, щоб те, що ще лишилося з майна, продати і в Америці шукати щастя. Доробившись, постановили ми відкупити майно.

По приїзді до Америки я купила кількасот акрів безвартісної землі. Несподіване щастя само почало мені йти в руки. Містечко недалеко моєї посілости поширилося, і за кілька літ я продала недавно ще безвартісну землю за великі гроші. Здається, усі пекельні сили хотіли мене зробити багатою, бо акції, закуплені мною, потрійно зросли в ціні, і моє майно зросло до суми мільйона долярів.

Я могла тоді відкупити наш маєток, поселитися в краю, але якесь дивне скупарство опутало мене. Я жадібно обчислювала проценти й тішилась неймовірно великою сумою мого майна.

На листи від сестри відписувала, що наші гроші пропали і що я живу в крайній нужді. А коли сестра, умираючи, написала до мене й просила, щоб тобою заопікуватись, я в першій хвилині хотіла це зробити, але потім жадоба грошей перемогла.

Розумію кривду, заподіяну вам, і прошу, коли можеш, прости. Гроші, що ніколи не дали мені щастя, передаю тобі й бажаю, щоб хоч тебе вони зробили щасливою. Використовуй кожну хвилину життя, воно коротке, але гарне. Твоя тітка Александра».

Мільйоновий спадок не так утішив Христину, як засмутив. Вона зрозуміла, що за гроші зможе мати, що тільки захоче; знала, що стане сенсацією, очі всіх будуть звернені на колись бідну графівну, і женихів буде у неї доволі.

Розум помалу переборював, і вкінці Христина переконалася, що багатство не є лихом. Справді було так, як Христина в першій хвилині подумала. Елєґантна, із смаком одягнена панна та її мільйоновий спадок стали предметом розмов цілої околиці, а багаті женихи, що ще недавно не признавались до вбогої графівни, сьогодні були б щасливі, якби Христина згодилась їх вибрати. Графівна на всі залицяння відповідала глумливою усмішкою, а холодні очі заморожували палких кандидатів на її майно.

Отак, відтоді думки про Мирона були щораз сміливіші… «як би він її кохав… вона б поїхала з ним у світ… Мирон покінчив би музичні студії… став би славним скрипалем…»

Мрії про кохання розвіювались із світанком дня, а Миронові й на думку не спадало, що багата графівна могла б кого кохати.

Несподівано Христина виїхала з краю. Багатій графівні забажалось побачити світ. У першу подорож вибралась до Парижу – «міста мистецтва й елєґанції», як її мати називала Париж.