Розділ «Шарль Бодлер СОНЕТИ»

Приплине, ніби лодь валами океану,

І там будитиме думок снагу й нестрим,

Щоб ти у пам'яті, непевній, наче дим,

Стомляла читачів, неначе звук тимпану,

І братнім ланцюгом, м'яким, як сон туману,

Прикутою була до цих високих рим.

Створіння прокляте, якому від безодні

Земної до небес, у промені Господні,

Крім мене одного, співмірності нема,

О ти, що топчеш нас і нам даєш отуху,

Могутній янголе, бронзовочолий духу

З камінним поглядом, о статує німа!

«Звідкіль іде на вас, подібна до прибою,

Ця хвиля скорбності глибока й навісна?»

Коли врожай сердець зібрали ми з тобою,

Тоді життя — це всім відома таїна,

Це простий біль, немов твоє радіння юне,

Він видимий для всіх без чарівної гри.

Тож помовчи, моя допитлива красуне,

Хоч ніжний голос твій, та все ж не говори.