Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Спрацьоване на огненних вітрах,

Мовчать птахи, світ споглядають збоку,

Хоч добре мав би знати кожен птах,

Що небо западається в темноти, —

Ніхто ж не крикне! Там якесь пташа

Не в змозі сонну змору побороти,

Дрімає вже, там птиця поспіша

До свого дерева, але пітьмою

Заскочена зненацька й зусібіч,

У кущику чужім стає німою

І мислить: «Я в безпеці, що там ніч,

Хай згущується темінь, повна злуди,

Не хочу й бачити того, що буде!»

Вечеря на столі, пора до хати —

Від праці відриваєш ти мене,

Та мушу я цвіт яблунь поховати

В скупій землі (це квіття запашне

І ніжне, з ним помішана квасоля,

У пелюстках — поморщений горох),

А може, ти забудеш, нащо з поля