Розділ перший Історія Міністра

Арсен мовчки взяв з автомата чашку кави. Поставив на офісний стіл з матовою й холодною, мов лід, стільницею.

— Ти ба, — Максим зацікавився. — Панцир у пацанчика заліковий. Меч аматорський, а панцир добрий. Усе разом потягне тисячі на півтори місцевих талерів, майже сто євро…

— От, виходить, над чим «працює» твоя славна контора? — тихо запитав Арсен.

Максим обернувся до нього. Круглоголовий, хрящовухий, з близько посадженими запаленими очима, — з іскорками на дні цих очей. Він сміявся, не розтискаючи губ, не видаючи ні звуку. Потім знову обернувся до монітора — закінчив міняти паролі.

— Я грабую малоліток, — проворкував з неповторною іронією. — Отаман, Хрещений батько. Заробляю по сто євро на безбідну старість.

— А серйозно?

— Серйозно? Це як?

— Серйозно — це значить, що я тобі довіряв… — почав Арсен.

Максим здійняв руки, обороняючись:

— Ти не дружина мені? Ні? Мені здалося, ти мене дорікаєш обманутою довірою? Ні, цього не може бути, мені привиділося, тому що ти мені точно не дружина.

Арсен мовчав, спантеличений його блазнівським тоном. Максим уважно глянув на нього й раптом перемінився цілковито.

— Ну добре, — сказав суворо, майже різко. — Що відібрали в цього Шмаркача? Слова без сенсу, набір символів?

— Панцир, меч, сумка, два персні, чоботи, шолом…

— Намальовані.

— Ага, намальовані! А сто євро? А сам персонаж — він же його прокачував місяцями! Рівень нарощував!

— А хлопчик не повинен місяцями сидіти біля компа, — вкрадливо підхопив Максим, — він повинен учитися, дихати повітрям і займатися спортом, щоб вступити в інститут або піти в армію, зайняти потім своє місце в офісі чи біля верстата!

— Знаєш, — Арсен ковтнув густу слину. — Я, мабуть, на тебе не працюватиму. А то ти рано чи пізно почнеш за мене вирішувати, що я повинен робити і яке місце чекає мене в житті.

— Дурник ти, — Максим усміхнувся.

Увімкнені екрани транслювали картинку. Затяглася хвильками поверхня калюжі. Потік пасажирів з метро рідшав. У супермаркеті біля полиці стояла дівуля-гот з чорними нігтями, крутила в руках упаковку сосисок.

— Навіщо ти мені це показав? — запитав Арсен. — Це ж не випадково? Ти нічого випадково не робиш?