Зомбі

Поглянути? Ні, дякую. Кращe вже вистрибнути у вікно!

- Та ні, це маячня якась! Хоча... Та це ж...

Тиша. Тепер Ігор не може відвести погляд від дисплею.

Сам винен. Рік тому подав мені ідею блокувати резидентні програми. Зараз його мозок маe лише одну мету - додивитись цю "маячню" до кінця.

- Ннннннніііііііі!!!!!!!

Я здригнувся й мало не поглянув назад. Й вдруге здригнувся, уявивши, що сталося б, якби поглянув.

Вірус нейрочуми не стане розбирати, хто перед ним - чи його творець, чи просто чергова жертва. Я й монтував його наосліп, блоками.

Запала тиша.

Я поглянув на годинник - за хвилину-дві процес маe скінчитись.

Комп видав короткий писк. Я обернувся - й побачив чистий дисплей.

Й Ігора, що поволі приходив до тями.

- То це ти! Он воно що!... - прохрипів він, намагаючись встати.

- Ну, що там цікавого? - кинув я кодову фразу.

Програміст здригнувся і безсило впав у крісло.

- Слу...ха...ю... - ледь вичавив він з себе.

- Розкажи про себе! - звелів я.

- Народився...

- Ні, не те! Який з тебе спеціаліст?

- Непоганий, - байдуже відповів він. Байдуже, начe зомбі. Власне, він і був тепер зомбі.

- Можеш написати "хитрий" вірус?