Розділ «Атракціон»

Мости спалено.

Нова квартира, отримана в результаті складного розміну, Його дратувала. Тісна, курна, з низькими похмурими стелями. Павутиння тріщин по старому тиньку. Столярка дише на ладан, іржаве переплетіння труб у вбиральні — немов кишки чавунного монстра вивалилися назовні.

Він ще не знав, що проживе в цій квартирі решту свого життя.

Він вірив у краще.

Виходило кепсько. Життя методично, рік за роком, тицяло Його пикою у брудну калюжу, що натікала з чавунних кишок. Згодом Він перестав вірити. А потім — і хотіти хоча б чогось. Знайшов нову роботу: тепер щодня доводилося їздити на інший кінець міста, вминаючись у людське місиво, що заповнювало деренчливе нутро тролейбуса. Відсиджувати скільки треба біля антикварного комп’ютера, подумки матюкаючись: пам’яті не вистачало, місця на вінчестері — теж, PhotoShop увесь час зависав.

Порівняно з нинішнім начальством колишній шеф здавався людиною рідкісної душі, витонченою і дотепною.

Він почав зазивати до себе приятелів і влаштовувати в осоружній квартирі холостяцькі пиятики. Випивши, на якийсь час ставав веселим, жартував, розповідав байки, азартно різав у карти і думав: ще не все втрачено! Ще виборсаємося, зведемось на ноги, знову одружимось…

Вдруге Він так і не одружився. Приятелі заходили все рідше, гулянки замість веселощів народжували чадіння, байки вичерпалися, а нові не придумувалися. Почало прихоплювати серце, за ним — нирки. Начебто у Пермі в нього виявилася позашлюбна дочка, результат «відрядження», але Він так і не зібрався з’їздити — перевірити, провідати.

Життя пропливало мимо: тролейбус, де йому не знайшлося місця.

Вона після розлучення перебивалася випадковими заробітками. Навчилася жорстко і зле «відгавкуватись» з будь-якого приводу, через що надовго ніде не затримувалась. Зрештою, продавши квартиру, виїхала у Крим, до двоюрідної сестри. Там швиденько вийшла заміж, через півтора року розлучилася. Наступний шлюб протримався довше: зі старіючим бухгалтером Чижовим вдалося прожити десять років. Без особливої любові, але і без сварок. Потім бухгалтера обкрутила молода гарненька вертихвістка. Знову розлучення. Через півроку бухгалтер одружився на розлучниці. Дівиця явно розраховувала якомога швидше загнати пристарілого чоловіка у могилу й одержати спадщину, але прорахувалася.

Бухгалтер мав намір пережити усіх своїх дружин.

Повернувшись до рідного міста, їй вдалося влаштуватися на малооплачувану посаду коректора в місцевій газеті. До вечора очі сльозилися від вичитування гранок, а губи судомило від кривих усмішок при читанні «перлин». Довелося купити окуляри в дешевій оправі з пластику — зір стрімко «падав». У волоссі пробилася сивина, у голосі — хрипіння укупі з верескливими нотками. Вона прекрасно розуміла: це кінець. Сварлива й нещаслива «стара мимра» нічого не могла й не хотіла змінювати.

Дитини вона так і не народила, не зважаючи на три заміжжя.

Не склалося.

Він ішов повільно й обережно, спираючись на ціпок.

Останнім часом, якого залишалося зовсім мало, ходити стало важко, але корисно. Так казав професор Коногон Іраклій Валерійович, а лікарів треба слухатись. Якщо, звичайно, хочеш докоптити свій шматочок неба. День видався ніяким, один із багатьох ніяких днів. Листопад простуджено сопів над містом, міркуючи, чихнути в хустинку чи зійде й так. Під ложечкою сидів старий приятель — голем. Колупав серце плоским нігтем, відшаровуючи пласти в’язкого, звичного болю. Незабаром голему на волю.

Дуже скоро.

Треба більше гуляти пішки, щоб віддалити неминучість.

А навіщо?

Чорноглазівську знову перекопали, ремонтуючи дорогу, тому Він повернув на Кацарку, повз хімчистку. За два квартали до парку, біля булочної, зупинився. Величезний шар, хрустячи, обвалився з серця, але голем зараз був ні при чому. При чому були час і місце, випадок і доля.